Поміщики й “люди холопського звання” у поемі Н. А. Некрасова “Кому на Русі жити добре”

У поемі “Кому на Русі жити добре” Некрасов виступив гнівним викривачем про щественно-політичний лад Росії й виніс йому строгий вирок. Поміщики представлені в поемі очами селян, без усякої ідеалізації й співчуття. Сатирически зобразив Некрасов паразитическую життя поміщиків до реформи, коли “дихали груди поміщицька вільно й легко”. Пан, що володів “хрещеної собственностью”, був повновладним царьком у своїй вотчині, де всі йому “покорствовало”. Ні в кому протиріччя, Кого хочу – помилую, Кого хочу – страчу, – згадує про колишній поміщик Оболт-Обол-Дуев. В умовах повної безкарності й безконтрольної сваволі інший і не могла бути життя поміщиків, їхня мораль і погляди: Закон – моє бажання!

Кулак – моя поліція! Удар искросипительний, Удар зубодробительний, Удар скуловорот!.. Скасування кріпосного права “ударили одїм кінцем по пані, іншим по мужику”. До нових умов життя пан приспособитися не може й не бажає, – неминучим стає запустіння садиб і руйнування панів.

Без усякого жалю говорить поет про те, як “по цеглинці” розбираються господские будинку. Відношення Некрасова до барам позначається й у тих прізвищах, которимі він наділяє їх: Оболт-Оболдуев, Утятин – ” Мізинок”. Особливо виразний у поемі образ князя Качатина.

Цей пан “все століття чудило, дурів”. Жорстоким деспотом-кріпосником

залишається він і після 1861 року. Зовсім не знаючи життя селян, “Мізинок” віддає безглузді розпорядження по вотчині, наказує на “удові Терентьєвої женити Гаврила Жохова, хату поправити заново, щоб жили в ній, плодилися й правили тягло! ” Мужики реготом зустрічають цей наказ, тому що “тій удові – під сімдесят, а нареченому – шість років!

” Глухонемого дурня “Мізинок” призначає сторожем, пастухам наказує вгамовувати череда, щоб корови своїм муканням не будили пана. Безглузді не тільки накази “Мізинка”, ще більш безглуздий і дивний він сам, що завзято не бажає примиритися з відміною кріпосного права. Карикатурний і його зовнішній вигляд: Ніс дзьобом, як у яструба, Вуси сиві, довгі И – різні очі: Один здоровий світиться, А лівий – мутний, похмурий, Як олов’яний гріш!

Жорстоким самодуром-гнобителем покизан і поміщик Шалашников, “воинскою силою” покорявший власних селян. Ще більш твердий керуючий німець Фогель. При ньому “настала каторга корежскому селянинові – до нитки розорив!

” – говорить Савелій. Мужики й пан – непримиренні, вічейние вороги: “Хвали траву в стозі, а пана в труні”. Поки існують добродії, немає й не може бути щастя селянинові, – от той висновок, до якого із залізної последовательностью приводить Некрасов читача поеми.

Але поряд із селянами, що усвідомлюють жах рабського життя, минулого й такі, які свиклись зі своїм безправним положенням, холопи по переконанню. Такий Яків Вірний – холоп зразковий. Скривджений жорстоким помещиком, Яків, щоб відомстити кінчає життя самоубийством у пана на очах. У поемі Некрасов створює образи не тільки холопів по положенню, але й по своній психології.

Такий двірського князя Переметьева, що щасливий, вилизуючи господские тарілки. У князя Переметьева Я був улюблений раб, Дружина – раба улюблена… Він молиться: Залиш мені, господи, Хвороба мою почесну, По ній я дворянин! Близькі до холопів Клим і Іпат – люди князя Качатина. Один називає себе рабом невартим, а пана – князюшкой.

Другому дав оцінку сам Некрасов: Був Клим мужик: і п’яниця, И на руку нечистий. Працювати не працює, Із циганами возиться, Бурлака, коновал! Серед селян зустрічаються й такі, доторие здатні зрадити за гроші. Таким був Егорка Блазнів. За службу в поліції його били у всіх селах, де він появлявся.

Виражаючи загальну думку Улас зауважує за адресою Егорки: Ай служба – посада підла!.. Гнуся людин! – Не бити його, Так вуж кого й бити? Жадібний староста Гліб спалює завещание про звільнення восьми тисяч душ.

Оповіданння Ігнатіяя про селянськийий гріх следмме за легендоюою Ионушки “Про дв великих грішників”. Оповідання дається в подтверждение думки: Великі дворянський гріх! Великий, а все не бути йому Проти гріха селянського. Гріх зрадництва – найважчий: Все прощає Бог, А Иудин гріх не прощається. Ой мужик!

Мужик! Ти грешнее всіх, А за те тобі вічно томитися! Некрасов, створюючи типи селян-холопов, затверджує, що кріпосне право калікує, робить із людей або підлабузників, або гірких п’яниць і розбійників, а гірше всього – зрадників


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Поміщики й “люди холопського звання” у поемі Н. А. Некрасова “Кому на Русі жити добре”

Categories: Шкільні твори

Links