Жив-Був бідний мужик, кликали його Ян. Занедужала у нього дружина, а пекти топити нема чим. Поруч ріс панський ліс, — ось Ян, не довго думаючи, поїхав туди, нарубав дров повний віз, сіном прикрив і додому відправився, А назустріч сам пан, запитує:

- Чого везеш?

- Самі бачите, сіно.

- А куди запроторював дрова, що у моєму лісі рубав?

- Коли

Жив один мірошник, багата людина. Щовесни він їздив до моря за рибою. Ось настала весна, спорядив він п'ять підвід, приїхав до моря, домовився з рибалками. Ті вийшли на лов, закидають мережі — нічого не ловиться. Та так день за вдень. У мірошника гроші кінчаються, йому додому пора, місця собі не знаходить. А отут є до нього незнайома людина й говорить:

- Є у тебе

Був у короля єдиний син, якому він велів одружитися тільки після своєї смерті й обов'язково побрати собі наречену з яєчка.

Умер король, схоронили його, забрал син із собою сто злотих, сіл на коня й поїхав купувати яєчка. Приїхав він до чаклунки. Та дала йому за сто злотих півтора десятка яєчок, веліла швидко їхати додому, а з яєчок очей не спускати — якщо яке-небудь

Дуже любили тушковяне оселедець, навіть пісня у них була така:

Як по будню їж картоплю,

А на свято — оселедець.

Одне лихо — дорого коштує оселедець, так вони усе вважали. Та ось за порадою трьох розумників: Куби, Мацека й Войтека — розв'язали

Пішов один мужик на ярмарок за козою. Купив за десять талерів не козу, а чудо — чернопеструю, зі здоровущим вим'ям. Веде її, радіє. А отут корчма біля села. Поставив він козу біля забору й зайшов випити чарочку. Випив одну, випив іншу, третю, п'яту,

Були часи, коли не тільки заєць, але й лис не їв м'яса, одними бруньками так листочками пробавлявся. Одного разу прийшов до нього вовк і говорить:

- Погане у тебе життя, кум. Як не подивлюся — усі бруньки гризеш так гілки обгладиваешь. Надходь

Рибалки народ неговіркий і на море, і на суші. У них звичай такої. Риба-Те мовчить. А притім дехто з рибалок вірить, що, хоч вух у неї ні, а то місце, де хвиля від голосу заграє, риба обов'язково обійде.

Та треба ж було так трапитися, що у одному приморському сільці жила

Жив колись у одному селі бондар. Людей він був роботящий, тільки скнара — хоч плач кривавими сльозами, гроша не випросиш. Грошей він нагромадив повну скриню, а сам знай з ранку до вечора дошки стругає, бадді, діжки, цебри ладить.

Був цей бондар непоказний. Тому, що він постійно гнувся над роботою, виріс у нього на спині горб. Ока у різні сторони

На Кашубах є повір'я: той, хто при житті створив зло й не покаявся, повинен після смерті відбути покаяння у нашому грішному світі, зробитися примарою. Яка провина, таке й примара. Вони, примари - те, усякі бувають, не тільки страшні так шкідливі, що людям зло лагодять.

У одному селі,

Жив-Був колись не цар-царевич, не король-королевич, не чарівник і не знахар, а просто орач, простий мужик, на прізвисько Бурачок. А кмітливістю перевершував Бурачок усіх царів на світі, перехитрити міг будь-якого мудреця.

Дійшли вести про хитрий Бурачке