Потрібні були мазуру гроші, і побрав він у борги у чорта з угодою, що віддасть їх разом з душею, коли вся зелень із дерев обпаде.
Розмахнувся мазур на ті гроші: будинок побудував, хлів, комору, худобин купив, коней, прикупив і бор сосновий, що за його хатою починався. Усе літо працював мужик у поле, під осінь урожаї зібрав багатий, озимі засіяв. Чорт проходив повз, побачив, що мужик сівбою зайнятий, і подумав: «Ось дурень! Чого він озимі сіє, коли я по осенях його душу сцапаю?» Та хвостом навіть покрутив з радощів.
А мазур довідався його здалеку, шапку перед ним зняв, поклонявся, так про себе-те посміявся тільки над дурним чортом.
Осінь прийшла, ударили перші морози, градами посипалися листи з дерев. Прийшов увечері чорт до мазуру під вікна, бачить — мазур веселий, помолився, спати збирається. Постукав нечистий у вікно. Вийшов мазур, довідався чорта й говорить:
- Приходь ранком, ваша милість. Тоді й розрахуємося.
До самого ранку тремтів чорт під вікнами, смакував, як він мазурову душу роздобуде.
А мужик рано зранку помолився, повісив на груди кропабоницю зі святою водою й вийшов на вулицю. Чорт мазура за шиворот цап! - так тільки мужик так нечистого рушився, що той додолу брякнувся.
- Відстань, нехристь, чортовий син! Забув ти, видне, наша угода! Не смій підходити уводити, увести до ладу мені, не те хлюпну тобі у пику святою водою!
Коштує побитий чорт у сторонці, тремтить від холоду й кричить:
- Борг віддавай і душу віддавай!
- Бач, чого захотів, собачий син! Домовилися адже ми: і те, і інше одержиш, коли вся зелень із дерев обпаде. Глянь, нехрещена душа, сосна-те зелена! Так чого ж ти з'явився? Бувай здоровий, либонь більше не зустрінемося.
Та пішов собі мужик у хату.
А чорт від сорому за роги схопився, потім видрав на першу ж сосну й давай її зубами гризти, пазурами зелені голки бити.
Увесь переколовся, бачать — непосабону цю справу. Зліз із сосни й пішов ладь, сказавши:
- Мазур-Те самого чорта хитріше.
А мазур тільки поглядав з віконця на дурного чорта так посміювався.