Казка про чорта-невдахи

14-10-2016, 10:13 | Польські казки

Давним-давно жив на світі один мудрий і заповзятливий король. Щоб захистити від ворогів своє королівство, на схилах прилеглих гір він велів звести два високі білі замки. Усі б добре, але тільки варти там було малувате.

Коли військові радники — маршали так генерали — сказали йому про це, король, подумавши небагато, розв'язав, що від замка до замка слід перекинути через прірву висячий міст. Тоді стражники зможуть прибігти на допомогу один одному.

Але куди легше було королеві прийняти цей простий і мудрий розв'язок, чим знайти мисливців його виконати. Понаїхали до нього з далеких країн будівельники так архітектори, і усе у один голос повторювали, що ще не народився майстер, який би зумів звести такий міст. Але король стояв на своєму. Він велів гінцям раструбить по всьому білу світу, що той, хто побудує міст, одержить стільки золота, скільки сам важить.

Та незабаром до короля прийшов запропонувати послуги молодий, зовсім ще недосвідчений тесля. Пригнали його до короля лихо так турботи. Матінка улюблена занедужала, а будинку немає ні гроша. «Якщо тільки дасть мені король грошей, скличу я до матінки найкращих лікарів, знахарів так травників. А там подивимося», — думав він.

Сказав він королеві, що готовий узятися за роботу, і для початку попросив невеликий задаток. А коли король велів видати майстрові зі скарбниці сто дукатів, він був на сьомому небі від щастя.

Правда, даючи хлопцю гроші, король сказав: «Побудуєш міст, багатієм станеш, не побудуєш — голову складеш». Але й ці слова не злякали його. Зрадів він, скликав до матінки самих знаменитих і митецьких докторів, і вони негайно ж узялися за лікування.

А тесля накупив дощок так цвяхів, найняв собі помічників і відправився до короля міст будувати. Трудяться вони у поті чола, намагаються, уже третій тиждень пішов, а всі ні з місця.

Нарешті до кінця третього тижня не витримали подмастерья й побрали у майстра розрахунки. Дарма бідолаха їх просив, умовляв не кидати його одного, вони ні у яку. А наостанку сказали: «Цей міст жоден чорт не побудує». Так з тим і пішли.

Залишився тесля один, сіл на дошки й заплакав.

- Бєдний я, бідолашний! Відрубає мені голову наш король, ох, відрубає. Щиру правду сказали подмастерья: цей міст і чорт не побудує!

Тільки сказав він ці слова — чує, за спиною чиїсь кроки.

Оглянувся, бачить — коштує перед ним незнайомець, одягнений франтом, посмішка від вуха до вуха.

- Чув я твої голосіння, — говорить. - Жалко мені твоєї молодої голови, і праг би я тобі допомогти.

- Спасибі на доброму слові. Але тільки як ти збираєшся це зробити?

- Як? Дуже просто! Поберу так побудую за тебе цей міст. Якщо ти, звичайно, гарненько попросиш.

- Так лад же, лад же його скоріше! - викликнув тесля, а потім, подумавши небагато, запитав: — Так тільки що б ти праг за свою послугу?

- За послугу? Нічого, крім того, хто першим пройде по мості.

- Так уже не чи чорт ти, братик? - злякався тесля, зачувши недобре.

- Твоя правда. Він самий. Усі ти вгадав, крім одного. Чув я, як ти отут говорив, начебто жоден чорт цей міст не побудує. А ось я побудую його й дуже скоро. Якщо ти, звичайно, згодний виконати моя умова.

- Звичайно, згодний! - викликнув тесля й у знак того, що угода відбулася, простягнув чортові руку. На тому й розсталися. Тесля пішов додому, а чорт узявся за роботу.

Три дні й три ночі працював він без перепочинку. До ранку четвертого дня міст був готовий.

Покликав чорт теслі й говорить:

- Я своє слово стримав, біжи за королем, нехай прийде, на міст подивується.

Побіг тесля за королем.

- Ваша величність, міст готовий.

- Ну що ж, наймиліший! Завтра на світанку ми у замок подаруємо. А ти ночуй тут, у палаці, будеш нас супроводжувати.

З першими променями сонця король разом з усією своєю свитою піднявся на вершину гори. Яке ж було його подив, коли побачив він зверху перекинутий через прірву міст. Похвалив він теслі й уже праг було послати скарбника за мішком із золотими монетами, що як раптом звивався під ногами у придворних рис тонким голоском пропищав:

- Не смію сперечатися, ваша величність, міст вийшов на славу. До того гарний, замилуватися можна. Але тільки чи міцний він? чи Витримає він, до речі кажучи, хоча б нашого будівельника?

Вислухавши чорта, король подумав небагато й сказав:

- Нехай першим пройде по мості той, хто його будував. Ану ж бо, пан, — звернувся він до теслі, — неспішним і твердим кроком пройдися по мості.

Почувши слова короля, зовсім зажурився бідний тесля.

«Пропав я, — думає, — мріяв про багатство, про славу, а потраплю у лабети до чорта. Що робити? Зізнатися, що із чортом зговорився? Не можна, на багатті спалять».

Але щоб хоч небагато виграти час, говорить королеві:

- Пощадите, ваша величність, міст ще не просохнув, сліди залишаться. А зафарбувати нема чим, фарба вся вийшла. Може, почекаємо небагато?

- Будь по-твоєму, — погодився король. - Почекаємо до завтра.

Чорт не занадто-те був задоволений. Але що поробиш! Поскулил, поскулил і влігся у мосту, лежить, теслі вартує. А тесля пішов додому — з матінкою й друзями попрощатися. Друзям він і словом не згадав про своє лихо, сказав тільки, що зібрався у далеку дорогу. А від матінки не зміг приховати, що бачить її востаннє.

Заплакала матінка, заплакав і бідний тесля, навік залишаючи рідні пороги.

Бачила це стара старчиха, що проходила повз, зупинила теслю й запитує:

- Про що плачеш, мила людина, коли багатство й щастя тобі привалило?

- Таке багатство тільки чортові на руку! - відмахнувся від баби тесля й пішов своєю дорогою.

А баба не відстає. Скажи, мол, так скажи, через що вбиваєшся?

- Я вже стара, синок, багато чого на своєму столітті побачила, як знати, може, я й придамся.

«А, була не була, мені втрачати нема чого! Розповім усі як є», — подумав тесля.

Вислухала баба його оповідання й говорить:

- Твоєму горю пособить можна. Риса обдурити — для мене справа нехитра. Ангела провести потруднее буде, але, мабуть, я б і із цим упоралася.

- Так говори, не млой, мені до короля пора.

- Якщо накаже тобі король пройти по мості, ні про що не думай, іди змело. А решта — моя турбота. У нагороду за мої старання подаруєш мені п'ять дукатів так новенькі чобітки.

Вислухав тесля бабу, і відразу від серця у нього відлягло. Не засмучуючись і не горюючи, поспішив він на гору, до замка.

А народу там тьм-тьмуща. Усе коштують, дивляться, чекають, що далі буде.

Баба у юрбі сховалася, а тесля пройшов уперед і зупинився кроках у десятьох від мосту.

Незабаром і король зі свитою подарував.

Побачив теслю, підкликав до себе.

- Ну як, усе готове? - запитує.

- Готова, ваша величність, фарба висохнула.

- Ну що ж, виконуй, що наказане.

Тільки підійшов тесля до мосту, баба як закричить:

- Милостивий король, не поспішай веліти, вислухай мене, стару!

Сміливість старчихи до того обурила придворних, що вони готові були стусаном прогнати її ладь.

Але король, бажаючи щегольнуть своєю добротою, велів дати бабі спокій і із глузуванням запитує:

- Яким же радою прагнеш ти мені допомогти, стара?

А вона, не розгубившись, відповідає:

- Ваша величність, гляньте на цього бідолаху теслі. Так він важить менше, чим коза! Не чи краще буде, якщо по мості пройде людей посолиднее?

- Так ти, як я бачу, зберегла й розум і кмітливість, — похвалив стару жінку король і кинув їй золотий. А придворним скомандував: — Агов, добродії, хто з вас самий товстий, жваво на міст!

При думці, що він доправить у пекло не теслі, а солідного вельможу із черевцем, чорт ледве не затанцював від радості.

А придворні коштують, голови повісили, один одного до мосту підштовхують так бабу проклинають.

Але розумна жінка і їх зуміла піддобрити.

- Милостивий король, — сказала вона, — невже вам не жалко відданих вам людей. Що буде, якщо міст обвалиться?

- Ах, щоб тобі порожньо було, стара відьма! - розсердився король.- Зовсім ти мене з користі збила...

- Не извольте гніватися, государ. Накажіть краще своїм людям пригнати сюди з королівського хліва саму більшу й жирну свиню. Якщо її міст витримає, то людину й поготів.

Почувши ці слова, придворні клуса помчалися у хлів, вишукали там саму більшу й жирну свиню й лозиною погнали на міст.

Свиня, зачувши, хто чекає її на тій стороні, ішла не занадто-те охоче, упиралася як могла.

Довелося дворянам, немов простим свинопасам, ще й підштовхувати її. Але моторна баба позбавила їх і від цього. Вона опікувалася зовсім не про те, щоб догодити дворянам. Уже боляче їй хотілося помилуватися на чорта. Подивитися, які він буде корчити пики, коли замість представницького вельможі у нагороду за всі свої старання одержить свиню.

Та вірно, чого тільки не виробляв чорт, побачивши, як по мості біжить свиня.

А баба, щоб ще більше насолити чортові, і говорить:

- Ну що, ваша світлість, непогану підшукала я вам женушку?

Почувши ці слова, чорт завив від злості, хлоп додолу й давай кататися.

- Ну, перегоди, стара! - кричить. - Тільки потрап до мене у пекло, вуж я з тобою розрахуюся.

- А що мені у пеклі-те робити! - засміялася баба. - Хіба що зубами скреготати? Так у мене їх немає давним-давно. Так що прорахувалися ви, ваша милість.

Сказавши ці слова, баба розреготалася, і чорт побачив, що у роті у неї й насправді жодного зуба не залишилося.

Так розумна жінка самого чорта перехитрила, а теслі від вірної загибелі врятувала. Та одержавши від нього у нагороду дукати й чобітки, задоволена собою й людьми, пішла своєю дорогою.

А тесля з мішком золотих монет повернувся додому, до своєї матінки.

Перш ніж відправитися у пекло, невдачливий чорт кілька днів бродив по білу світу, думав так ворожив, як же йому тепер сатану піддобрити. Усі підходящого випадку шукав. Та ось якось на дорозі зустрів він бідного гончаря.

Гончар ніс на спині кошик з горщиками так мисками. Чорт поквапився, перегнав його й перетворився у пень у дороги. «Ну, — думає, — утомиться гончар, захоче передохнути й поставить на пень кошик». Так воно й вийшло. Горшечник, побачивши пеньок, зрадів. «Дай, — думає, — зніму зі спини кошик, відпочину небагато й далі піду».

«Ну, тепер-те ти мій, — радів чорт, дивлячись, як горшечник збирається вилучити йому на спину свій кошик. - Почнеш лаятися, лихословити, отут-те я тебе у пекло й потягну».

Тільки гончар вилучив свій кошик із плошками, як пень розсипався, спорохнявів. А кошик на землю впала.

Глянув гончар на розбиті горщики так миски й гірко заплакав.

Він-Те думав їх на ярмарку продати й купити для дітей борошна так крупи, а отут на тобі — іди додому голіруч.

Іншої на його місці неодмінно вилаявся б гарненько. А гончар тільки рукою махнув, зібрав черепки — і додому. Жалко тільки, не бачив він, які міни корчить за його спиною розсерджений чорт. Злиться, кривляється, власним хвостом себе по чолу хльостає.

Не встигнув наш гончар ще й до будинку дійти, а невдачливий чорт уже стояв у воріт пекла.

Праг він було у ворота непомітно прошмигнути так де-небудь у куточку відсидітися, поки сатана не заспокоїться. Але не отут-те було. Кращі дружки його — чорти так бісенята — виштовхнули бідолаху з пекла утришия, присуджуючи:

- Провалюй звідси! Так дивися назад не вертайся, поки у сто крат горшечнику всі збитки не відшкодуєш. Це наказ хазяїна.

Зі сльозами на очах потягся чорт у село. Постукався у хату до горшечнику: пустите, мол, переночувати. Гончар кинув йому на підлогу соломи й говорить:

- Жалко тільки, почастувати тебе нема чим. У самого з ранку у роті ні крихти не було, дружина й діти сидять голодні. Ніс я на базар посуд, так усю побив по дорозі, ні із чим додому повернувся.

Ліг чорт на підстилку із соломи, так усю ніч проворочався, думав так ворожив, як же йому з гончарем розплатитися. Грошенята у чорта водилися, але, як покладено чортові, був він скажено скупий і, хоч умри, не праг з ними розставатися. « Наймуся-но я краще до гончаря у працівники, — придумав він до ранку, — попрацюю на нього, ось і сочтемся».

На тому й вирішив.

Став він глину копати, а гончар із дружиною й дітьми її додому тягали. Цілісінький день носять вони глину, сусідів на допомогу покликали, а однаково за чортом поспіти не можуть.

Гончар задоволений. «Ну, — думає, — тепер мені цієї глини на цілий рік вистачить».

А чорт теж зрадів. Адже брав-те він глину з того пагорба, на якому корчма стояла. Та доти він землю рил так копав, поки пагорб разом з корчмою не обвалився.

Корчмар абияк вибрався зі своєї корчми й давай ушановувати так клясти всіх підряд. Добрі люди, щоб його лайок не чути, вуха позатикали, а для чорта вони немов музика.

«Лайся, лайся на здоров'я, — думає він, — скоро ти й красти почнеш, адже не інакше як із крадених колод корчму відбудовувати будеш».

Відшкодував чорт гончареві збитки й прямим шляхом направився у пекло. « Тепер-Те мені там обрадуються», — думає.

Але раптом зустрівся йому по дорозі знайомий біс, він саме з пекла на роботу біг. Побачив чорта й говорить:

- Іди звідси, поки цілий! Сатана на тебе злиться, висікти прагне за те, що ти корчму розорив.

- Це ще чому? - здивувався чорт-невдаха. - Адже корчмар і свариться на чому світло коштує, і для нової корчми колоди краде!

- Ох, і дурень же ти, братик, — зітхнув біс. - Невже тобі невідомо, що будь-який корчмар, якщо навіть він худого слова нікому не сказав і на чуже добро не заздриться, усе єдине у пекло догодить за те, що людей згуртовує. А скільки народу по твоїй милості й зовсім без горілки залишилося! Адже колись він там нову корчму відбудує!

- Чому ж мені нашого владику піддобрити? - запхикав чорт.

- А це вуж не моя турбота, сам викручуйся! - махнув хвостом біс і побіг своєю дорогою.

Розгубився чорт-невдаха. Три дні й три ночі думав він, як йому свою провину перед сатаною загладити. Але так нічого й не придумав. Та розв'язав на долю покластися. Ходив він із села у село, поки не примітив одного бідного хлопця, батрака. Хлопець цей не мав ні кола ні двору, у людей худобин пас та ще на скрипці відіграв. Тільки рідко кому доводило послухати його гру. Найчастіше йшов він зі своєю скрипкою куди-небудь у ліс або у поле. А може, воно й до кращого було. Тому що музика у нього була така смутна так сумна, що ніхто не міг слухати її без сліз, на всі вона тугу наганяла. Та й то сказати, горячи у нього у житті вистачало.

Але ось якось раз довелося йому випробувати стільки гіркоти, образи й сумуй, що чаша його терпіння переповнилася. Подобалася йому дочка сусіда, багатого селянина, і він теж довівся їй по душі — хлопець був гарний і недурний. Та ось одного разу, зібравшись із духом, пішов він до її батька просити руки дочки. Що відповів батько, догадатися неважко:

- Та думати про мою дочку не смій. Не по собі дерево рубаєш! Я її за старого Блажея віддам. Він, щоправда, старий, так зате перший багатій у окрузі. - За двері хлопця виштовхнув, та ще сміху заради крикнув навздогін: — Знайдеш горщик золотих монет — тоді приходь.

З тим наш пастух від нього й пішов.

Вигнав худобин на луг, сіл під розкидистою вербою й гірко заплакав від образи. А наплакавшись досхочу, вийняв з торби скрипку й заграв. Скрипка співала так жалібно, що верба, під якою сидів пастух, поникла всіма листочками. Сам чорт, що не відходив від нього ні на крок, почувши цю музику, не витримав і розридався. А потім, утерши хвостом сльози, раптом подумав: «А не чи купити мені у батрака його скрипку? Якщо навіть я, чорт, почувши його гру, не витримав і розплакався, то як же будуть ридати у пеклі грішники! До всіх їхніх мучень ще й ця музика додасться. Те-Те хазяїн мій порадіє!»

Не втрачаючи даром часу, чорт, обернувшись багатим дворянином, підійшов до батрака й говорить:

- Агов, хлопець, не чи продаси ти мені свою скрипку? Уже боляче здорово вона відіграє.

- Не можу я тобі її продати. Адже це єдина моя радість.

- Даремно відмовляєшся! - посміхнувся чорт. - Я адже за неї горщик золотих монет даю.

«Горщик золотих монет? Так адже це рівно стільки, скільки мені потрібно, - зрадів бідняк. - Тоді я на моїй милій одружитися смогу!» Та запитує риса:

- Так уже не чи смієтеся ви треба мною, пан?

- Та не думаю. Давай скоріше сюди свою скрипку й бери гроші!

Та із цими словами простягнув він хлопцю набитий золотом гаманець. Побрав його батрак і став з нього монети пересипати. Монети одна за іншою з тихим дзенькотом падали у вівчарську сумку, немов би говорячи: «Радій, бідняк. Скінчилися твої лиха так негоди. Скоро весілля відсвяткуєш».

Хлопець раптом відчув себе таким веселим і щасливим, що у цю мить готовий був обійняти навіть самих лютих своїх кривдників. А коли чорт простягнув руку за скрипкою, він сказав, що праг би з нею попрощатися.

- Добре, прощайся, тільки швидше! - скомандував чорт. Побрав батрак скрипку у руки, пригорнув до грудей і тихенько прошептав:

- У горі й нещастя ти завжди була моїм кращим другом. Ти доправила мені стільки радості, що й словами не описати. А тепер розкажи всім про моє щастя. Та де б ти не була, нехай твоя пісня буде веселою.

Скрипка слухала батрака, і струни її тихо відповідали його словам.

Чорт вихопив у нього скрипку з рук і із усіх ніг помчався у пекло. А там, ніким не замічений, шаснув у саме пекло, до грішників.

«Ну, тепер-те ви у мене попляшете!» — радів він.

Вийняв чорт через пазуху скрипку, але, перш ніж почати гру, розв'язав заткнути смолою вуха, щоб самому не розплакатися, почувши її стогони.

Плюнув на долоню й давай водити по струнах смичком.

Відіграє й на грішників поглядає — чи пробрала їх його музика. Бачить — вони пританцьовують, розмахують руками, дружно губами ворушать.

«Ого, виходить, солоно їм доводиться! - радіє чорт. - Геть як застрибали від болю. Ех, і нагородить же мене сатана!»

Та отут хтось як ударить його щосили. А це сатана, підкравшись позаду, ляпас йому вліпив, так таку, що вся смола у нього з вух вискочила.

Зрозумів чорт, що грішники співали так танцювали зовсім не від болю. Скрипка батрака відіграла так лунко, так радісно, що всі вони мимоволі забули про свої пекельні мучення й веселилися від душі.

У чорта від страху смичок з рук випав, а грішники оточили його з усіх боків і просять:

- Зіграй нам ще, зіграй! А ми довіку тебе не забудемо!

Чорт від страху ока витріщив, коштує й чекає, щось йому сатана скаже.

Але владика пекла роздумував недовго.

- А ну марш звідси! - наказав він чортові. - Ступай на всі чотири сторони. Нехай на тебе люди дивляться так сміються. А до нас вертатися не смій!

Та, схопивши чорта, він обломив йому на чолі рога, відірвав хвіст і виштовхнув за ворота пекла.

З тих пір так і бродить чорт-невдаха по білу світу й, обходячи людей стороною, скитается десь у заморських краях.

Зараз ви читаєте казку Казка про чорта-невдахи