Поезiя Лесi Українки 900-х рокiв

Особливе мiсце в творчiй бiографiї письменницi займає фольклор. Починаючи ще з дитячої поеми “Русалка” (1884) i кiнчаючи останнiм поетичним твором – казкою “Про велета” (1913), вiн органiчно входить у поетичний свiт Лесi Українки. Великий iнтерес виявила вона до слов’янської мiфологiї, яку називала “релiгiєю батькiв моїх” i яка вiдбилась прекрасними образами i барвами колядках, веснянках, обрядах i легендах. Пiд час перебування в Карпатах поетеса збирала гуцульськi мелодiї, а в 1903 р надрукувала збiрник “Дитячi iгри, пiснi й Казки “. Наступного року пiдготувала до друку “Народнi пiснi до танцю”, куди ввiйшло 54 пiснi. У творчостi письменницi останнього десятилiття переважає драматургiя. За порiвняно короткий час Леся Українка написала понад двадцять драматичних творiв, якi стали новим явищем в українськiй лiтературi i театральнiй культурi, принесли письменницi славу драматурга-новатора. Вона створює не знанi досi в нацiональнiй драмi образи, започатковує новi жанровi форми з незвичайним фабульним наповненням.

Єгипет фараонiв, Вавiлон, Iудея, Еллада, Римська iмперiя часiв раннього християнства, середньовiчна Iспанiя i першi поселення колонiстiв у Пiвнiчнiй Америцi, нарештi українська та iншонацiональна мiфологiя – весь цей колосальний матерiал систематизується, художньо осмислюється. Та поява на Українi драматурга-новатора була явищем закономiрним.

Новаторство Лесi Українки випливало з необхiдностi дальшого розвитку нацiональної театральної культури. Вже перша її Драма “Блакитна троянда” (1896) була полемiчно спрямована проти традицiйної реалiстично-побутової драматургiї. Зокрема, була очевидною тенденцiя оновлення “сiльської драми”. Дiйовi особи тут виключно мiськi iнтелiгенти, об’єкти їхнiх дискусiй – новiтнi вiяння в мистецтвi, науцi, фiлософiї. Сюжет твору, розвиток iнтриги вибудовується на проблемi спадковостi, яка у зв’язку з новими науковими вiдкриттями хвилювала не лише вчених, а й письменникiв (Золя, Iбсен, Гауптман, Апухтiн). Зiткнення непримиренних поглядiв, художньо-фiлософський синтез iдеологiчних i морально-етичних проблем, наявнiсть сильної особистостi – такi риси характеризують драматичнi поеми “Одержима” (1901), “Вавiлонський полон” (1903), “На руїнах” (1904). В “Осiннiй казцi” (1905) крiзь фантастичнi постатi, умовнi ситуацiї немовби “просвiчується” полiтична атмосфера того часу, розстановка суспiльних сил в даний iсторичний момент. У драматичнiй поемi “Кассандра” (1907) вiдбились дискусiї української iнтелiгенцiї, яка в складний iсторичний момент шукала шляхiв до правди, замислювалась над тим, яка правда потрiбна людям, але в силу своєї суспiльної iзольованостi не знала способу її досягнення. У зв’язку з цим гостро прозвучало тут питання про спiввiдношення слова i дiла, слова i переконання, вiри в те слово, правди й неправди, що використовується часто в егоїстичних iнтересах.

Крiм вже згаданих драматичних поем “Одержима”, “В катакомбах” сюди слiд вiднести також пiзiше написанi “Руфiн i Прiсцiлла” (1910), “На полi кровi” (1908), “Адвокат Мартiан” (1911), “Йоганна, жiнка Хусова” (1909). Одним iз кращих драматичних творiв Лесi Українки є її “Камiнний господар” (1912). Добро i зло, вiрнiсть i зрада, поетичне покликання i сiра буденщина зiткнулись у драмi-казцi “Лiсова пiсня” (1911), яка розказує про красу людських почуттiв i згубнiсть духовного гноблення, про необхiднiсть збереження гармонiї мiж людиною i природою.

Померла Леся Українка 1 серпня 1913 р. в Грузiї, в м. Сурамi. Похована вона в Києвi на Байковому кладовищi.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Поезiя Лесi Українки 900-х рокiв