ПОЕЗІЯ ДІЙСНОСТІ В ЛІРИКУ ПУШКІНА

У сорокові

Роки дев’ятнадцятого століття В. Г. Бєлінським був

Написаний цикл статей “Твору

Олександра Пушкіна”, що складає з

Одинадцяти статей. П’ята стаття присвячена

Ліриці Пушкіна.

“Таємниця

Пушкінського вірша була укладена в таємниці

Поезії” (В. Г. Бєлінський ), поезії життя “він

Споглядав природу й дійсність під

Особливим кутом зору, і цей кут був

Винятково поетичний” (В. Г.

Бєлінський). Пушкіна пише про своє покликання в

Вірші “Муза” (1821 р.):

В

Дитинстві моєму

вона мене любила

И

Семиствольную цевницу мені вручила…

…Уже

Награвав я слабкими перстами

И гімни

Важливими, викликаними богами,

И пісні мирні фригийских пастухів. –

Погляд

Пушкіна повний поезії:

Серед

Зелених хвиль, що цілують Тавриду,

На ранкової

Зорі я бачив Нереїду.

“Нереїда”

(1820 р.)

Захват,

Зачарування поета життям підкреслюється

Використанням їм античних образів: муз,

Нереїд, образа Афродіти, Дионеи й інших.

Многим, особливо раннім,

Віршам Пушкіна властив дух

Античності.

Переживши

Духовний “криза”,

Пушкін звертається до

Образам біблійної міфології: замість поета

– пророк, замість музи – посланник бога,

Шестикрылый Серафім. А вірші “Пророк”

(1826 р.) Пушкін простежує перевтілення

Поета, проникнення його в таємниці буття.

Перевтілюються всі почуття й здатності

Пророка:

Отверзи

Віщі зіниці,

Як в

Наплутаної орлиці…

Моїх вух

Торкнувся він, –

И їх

Наповнив шум і дзенькіт:

И почув я

Неба содроганье,

И горний

Ангелів поле,

И далекої

Лози прозябанье…

Пророк

Одержує мудрий зір, чуйний слух, замість

Мови -“жали мудрыя змії”, замість

Трепетного серця – “угль, що палає вогнем”.

У завершення перетворення пророка, бог

Вкладає в нього свою “божественну

Волю”. Що проникнув у таємниці буття, що осяг

Діалектикові життя, поет готовий до виконання

Своєї місії.

Пушкін умів

Бачити в житті й похмурі, і світлі сторони:

.. .сум

Минулих днів

У моїй душі

Чим старе, тим сильней.

Мій шлях

Сумовитий обіцяє мені праця й горе

Прийдешнього

Хвилюється море, що.

Він умів

Шукати й знаходити джерела оптимізму в

Реального життя:

…Я жити

Хочу, щоб мислити й страждати;

И відаю, мені

Будуть наслажденья

Меж

Прикростей, турбот і треволненья:

Часом знову

Гармонією вп’юся,

Над

Вимислом слізьми обіллюся,

И може

Бути на мій захід сумний

Блисне

Любов улыбкою прощальної.

” Елегія “

(1830 р.)

Джерела

Поезії Пушкіна, його творчого

Натхнення – цивільні ідеали, любов і

Дружба, що оточує Природа, тобто сама

Життя, у всій її щоденності й

Повсякденності.

“Як

Истиный художник, Пушкін не мав потребу в

Виборі поетичних предметів для своїх

Добутків, але для нього всі предмети були

Дорівнює виконані поезії. Що для колишніх

Поетів було низько, те для Пушкіна було

Шляхетно; що для них була проза, то для

Його була поезія”. (Бєлінський)

Пушкін

Віддає перевагу осінь весні й лету.

Вірш “Осінь” (1833 р.) – це гімн

Осіни, що представлена тут зі своєї

Святкової сторони. Її “зневіра”

Перетворюється у своєрідну красу:

Сумовита пора!

Очей очарованье!

Приємні мені

Твоя прощальна врода –

Люблю я

Пишне природи увяданье,

У Багрець і

Золото одягнені ліси…

Пушкін

Оспівав російську зиму за її самобутність,

Відмінність від “південних зим”. У вірші

“Зимовий ранок” (1829 р.) зима “облита

Блиском розкішної поезії”:

Мороз і

Сонце; день чудесний!..

…Під

Блакитними небесами

Чудовими

Килимами,

Блищачи на

Сонце сніг лежить;

Прозорий

Ліс один чорніє,

И ялина

Крізь іній зеленіє,

И річка

Під льодом блищить.

Пушкін

Використовує в цьому вірші образи,

Здавалося б, зовсім не поетичних

Предметів: пекти, лежанку, образ “бурою

Кобилки”, у первісному варіанті

Колишньої “черкеським конем”, але всі вони в

Поета приймають поетичне звучання,

Незвичайно відповідають росіянці

Дійсності. “Поезія Пушкіна

Дивно вірна росіянці

Дійсності, чи зображує вона

Росіянку природу або росіяни характери: на

Цій підставі загальний голос нарекла його

Росіянином національним, народним поетом” (Бєлінський).

Але у своїх

Ліричних добутках поет не стільки

Зображує навколишній світ, скільки

Виражає свій внутрішній. Основне

Зміст дрібних п’єс Пушкіна становлять

Любов і Дружба – почуття, найбільше сильно

Владевшие поетом і колишні безпосереднім

Джерелом щастя й суму, горя й радості

Його життя. “Загальний колорит поезії Пушкіна,

И в особливості ліричної – внутрішня

Краса людини й що плекає

Душу гуманність” (Бєлінський).

Пушкіну

Одному з перших удалося відбити красу

Внутрішнього миру земної людини, почуття

Художника, артиста.

Незвичайної

Теплотою й щирістю перейняті!

Дружні послання Пушкіна, особливо

Послання, звернені до товаришів по Ліцеї. В

Вірші “19 жовтня” (1825 р.)|

Пушкін звертається до Дельвигу:

…І ти

Прийшов, син ліні натхненний,

Про Дельвиг

Мій: твій голос розбудив

Серцевий

Жар, так довго приспаний,

И бадьоро я

Долю благословив.

Пущина,

Горчакова й Дельвига Пушкін називає “друзями”

Своєї душі”.

Любов –

Незмінний супутник поезії Пушкіна, так,

Вірш “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье…”

(1825 р.) – не тільки! зразок любовної лірики,

Але й свого роду поетична біографія

Поета.

В

Вірші-Спогаді “Я вас любив…”

(1829 р.) втілена ідея жертовності:

Я вас любив;

Любов ще бути може,

У моїй душі

Згасла не зовсім;

Але нехай

Вона вас більше не тривожить;

Я не хочу

Засмучувати вас нічим.

Поет не

Хоче засмучувати й тривожити предмет своєї

Колишньої любові, не хоче заподіювати біль

Спогадами про минуле почуття. “Він

Нічого не заперечує, нічого не проклинає, на

Все дивиться з любов’ю й благословенням” (Бєлінський).

Тому, уважає Бєлінський, “Читаючи його

Утвору можна чудовим] образом

Виховати в собі людини…”.

“Поезія

Його далека всього фантастичного,

Мрійливого, помилкового,

Примарно-Ідеального; вона вся перейнята

Наскрізь дійсністю; вона не кладе

На особу життя білила й рум’яний, але показує

Її в її природній, щирій красі; в

Поезії Пушкіна є небо, але їм завжди

Перейнята земля” (Бєлінський).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

ПОЕЗІЯ ДІЙСНОСТІ В ЛІРИКУ ПУШКІНА