Поема Вергілія “Енеїда” як літературна обробка легенди про троянця Енея – засновника Рима

УСІ УРОКИ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 8 КЛАС

І семестр

ЛЮДИНА ТА ЇЇ СВІТ У ДАВНІХ ЛІТЕРАТУРАХ

УРОК № 24

Тема. Поема Вергілія “Енеїда” як літературна обробка легенди про троянця Енея – засновника Рима

Мета: повідомити про життя та творчість Вергілія, “золоту добу” Октавіана Августа; з’ясувати походження слова меценат; ознайомити з історією створення поеми “Енеїда”; продовжити роботу над виразним читанням; розвивати уважність, уміння виступати із повідомленням; виховувати інтерес до римської літератури. Обладнання: портрети Вергілія, тексти заспіву поеми “Енеїда”.

Обираючи богів, ми обираємо свою долю.

Вергілій

ХІД УРОКУ

I. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання (складання сенкану до образу Прометея).

Прометей!

Мужній, людяний,

Захищає, навчає, страждає,

Несправедливо покараний за добро,

Богоборець.

II. Мотивація навчальної діяльності

– Вергілій, один із найвідоміших римських поетів, вважав: “Обираючи богів, ми обираємо свою долю”. Як ви розумієте ці слова?

Сам Вергілій не прагнув обирати собі кумирів, але вони у його житті все ж таки були. Про це ви дізнаєтесь сьогодні на уроці.

III. Вивчення нового матеріалу

1. Виступ учня-історика із повідомленням про “золоту добу”

Октавіана Августа.

Октавіан Август у 27 р. відмовився

від встановленої раніше диктатури і формально відновив республіку, залишивши за собою військову владу та керівництво прикордонними провінціями. У римській імперії формально зберігалися республіканські органи, сенат, консули. Август вважався лише принцепсом, тобто першим громадянином у республіці. Однак республіка була лише позірним утворенням.

Офіційна ідеологія розглядала правління Октавіана як “золоту добу”, що поклала кінець громадянським війнам, принесла на землю мир та достаток.

У цей час домінує поклоніння перед політичним та релігійним минулим Риму, відновлення старовинних, давно забутих культів і свят. Це було особливою рисою ідеологічної політики Августа.

Мистецтву перехідного періоду властиве прагнення до монументальності. Масштабна будівнича діяльність імператора дозволила йому сказати наприкінці життя, що він отримав Рим глиняним, а залишив кам’яним. У храмах, палацах та інших будовах того часу переважав класицистичний стиль.

Офіційної підтримки зазнала й література. Август та його найближчі помічники були зацікавлені в тому, щоб література пропагувала ідеологічні основи нового ладу. Друг Августа Меценат збирав навколо себе поетів і намагався спрямувати їхні інтереси в потрібному йому напрямі. Гурток Мецената був найважливішим центром нового руху у римській поезії, до нього належали найбільш видатні поети доби – Вергілій та Горацій.

2. Слово вчителя

– Публій Вергілій Марон (70-19 рр. до н. е.) – найуславленіший поет імператорського Риму.

Народився Вергілій у Мантуї в сім’ї землевласника, навчався у Мілані, а потім – у Римі. Адвокатська кар’єра не стала реальністю – Вергілій не мав ораторських здібностей, до того ж був дуже сором’язливим. “Високий на зріст, сором’язливий, з селянським обличчям, слабкого здоров’я”,- так описує його античний біограф.

Повернувшись у 45 р. на батьківщину, Вергілій переживає велике потрясіння: у батька відбирають маєток на користь Августових ветеранів. Через 4 роки помістя Вергілію повернули, за що той був усе життя вдячний та зобов’язаний Августові, політику якого він підтримає й пропагуватиме потім у своїй поезії.

Перший великий твір Вергілія – “Буколіки” (в пер. з гр. “Пастуші вірші”) – створений приблизно у 39 р. до н. е. У десяти еклогах (маленьких поемах) зображене мирне життя пастухів, їхні почуття, пов’язані зі світом прекрасної природи. Цікаво, що в “Буколіках” автор пише про початок “золотої доби”, який настане після народження Божественного немовляти. Невідомо, чи йшлося про реальну дитину, яка повинна була народитися в якомусь із знатних сімейств, чи, як вважали у середні віки та в добу Відродження, про народження самого Ісуса Христа.

Другий твір Вергілія – “Георгіки” (“Землеробські вірші”) – створений близько 29 р. до н. е. і теж присвячений людині і природі, але містить у собі цілком конкретні поради щодо землеробства, садівництва, тваринництва та бджільництва.

Найзнаменитіший твір поета – поема “Енеїда” (19 р. до н. е.) стала національним римським епосом. У ній розповідається про подвиги Енея, троянського героя, родоначальника римського народу.

Вергілій

3. Повідомлення учня-літературознавця

Історія створення поеми “Енеїда”

Еней – син Анхіса та Афродіти, після Гектора був найславетнішим героєм Трої, родичем троянського царя Пріама, владара дарданів. Брав участь у Троянській війні.

За одним із міфів, Еней покинув спалену Трою разом із сином Асканієм (Іулом) та батьком Анхісом. Зібравши троянців, після низки випробувань та пригод він заснував нову державу – майбутній Рим.

Як римська епопея “Енеїда” мала на меті наголосити на божественному походженні Рима, уславити нащадка Енея, відновника римської держави – Августа і відтворити в казкових образах міфічного минулого картини сучасної поетові епохи.

4. Читання уривків з поеми “Енеїда”

ЗАСПІВ

(книга І, вірші 1-33)

Збройного славлю звитяжця, що перший з надмор’їв троянських,

Долею гнаний нещадно, на берег ступив італійський.

Горя він досить зазнав, суходолами й морем блукавши,

З волі безсмертних богів та мстивої серцем Юнони,

Лиха він досить зазнав у бою, поки місто поставив,

Лацію давши пенатів1, а з ними – і плем’я латинське,

І Альбалонгу2 стару, і мури високого Рима.

Музо, повідай мені, чим саме прогнівана тяжко,

Чи то покривджена чим, цариця богів3 засудила

На незліченні труди та нещастя побожного духом

Батька й вождя, як богиня – і гнівом таким пойнялася!

Місто старинне було4 – фінікійського люду осада,

Звалось воно Карфаген на лібійському березі, проти

Тібрових гирел, багате на скарб і завзяття воєнне.

Кажуть, юнона його шанувала найбільше у світі,

Навіть і Самос5 забувши для нього; там зброя богині,

Там колісниця її. А на серці в богині бажання,

Щоб Карфаген цей, як Доля дозволить, був паном народів,

Але прочула вона, що від крові троянської плем’я

Вже виростає нове, що міста поруйнує тірійські6.

З’явиться люд, підкоритель земель, войовничий та гордий,

Згине в пожарі могутність лібійська: так випряли парки.

Все те Сатурнія знає і кров ще пригадує свіжу,

Що попід мурами Трої лила за улюблених аргів7.

Ще ж не зів’яли в душі причини скорботи і гніву,

Ще, притаївшися, в серці живуть її й вирок Паріса8 –

Прикра зневага краси божественної, – й рід ненависний9,

І Ганімеда, на небо узятого, шана висока10.

Тямлячи все те, вона троянців, хвилею битих,-

Все, що зосталось від люті данайців11 і зброї Ахілла,

Не підпускала до краю латинського; довго і гірко

Пасерби Долі, вони усіма проблукала морями.

Стільки страждання лягло на підвалини Римського роду!

(Переклад М. Зерова)

Словникова робота (ознайомлення з виносками)

Виразне читання уривка підготовленим учнем

Бесіда

– З якою метою подається заспів у поемі? (Щоб повідомити тему твору)

– Знайдіть ключові фрази, що відображають ідею твору. (“Стільки страждання лягло на підвалини Римського роду!”)

IV. Узагальнення та систематизація вивченого

– Чому добу правління Октавіана Августа називають золотою?

– Доведіть, що епітафія, написана Вергілієм для себе, правильна:

В Мантуї родився, Калабрією взятий. Спочиваю в Партенопеї. Оспівав пасовища, села, вождів.

– Розкажіть історію походження загальної назви меценат. Що це слово означає в наш час?

– Яка мета написання поеми “Енеїда”?

– Яку функцію виконує заспів у поеми Вергілія?

V. Домашнє завдання

Порівняти заспіви у поемах Гомера “Іліада”, “Одіссея” та в поемі Вергілія “Енеїда”.

Прочитати уривок з “Енеїди” “Пророцтво Анхіза в Аїді про майбутню славу Риму”, підготувати стислий переказ.

Індивідуальне завдання. “Художникам” – створити ілюстрацію до прочитаного уривка.

ПРОРОЦТВО АНХІЗА В АЇДІ ПРО МАЙБУТНЮ СЛАВУ РИМУ

(книга 6, вірші 752-853)

Глянув Еней і, здригнувшись на вигляд, питається в батька:

“Що то за хвилі тремтять вдалині, і що то за люди

Геть понад плесом літають і луг укривають зелений?”

Відповідає Анхіз: “То душі, що вдруге судилось

Тіло їм земне узять. До летейської хвилі припавши,

В водах спасенних її вони п’ють забуття довгочасне.

Хочу уже я давно тобі показати наочно

Рід твій майбутній і славних нащадків твоїх полічити,

Щоби зо мною радів ти, латинського краю дійшовши…

Нині Дарданського роду в майбутньому суджену славу,

Кращих нащадків твоїх італійського племені й крові,

Світлих героїв, що наше імення у спадщину візьмуть,-

Все я тобі покажу, й прочитаєш ти власную долю…

Бачиш того юнака, що, списом підпираючись, ходить?

Він щонайближчий до світла. Він паростком першим, на славу

Роду твого італійського, ввійде в повітря нагірне.

Сільвій ім’я його буде, твоє то поріддя останнє,

Старощів пізніх твоїх нагорода. Лавінія-мати

В лісі догляне його і на батьківське царство поставить,

І Альбалонгу стару він під скіпетр наш завоює.

Цей от, найближчий, це Прока, троянського племені слава;

Нумітор далі і Капій, і той, хто тебе нагадає

Іменем, честю, побожністю,- Сільвій Еней, коли тільки

Доля дозволить йому царювати у місті альбанськім…

Що за юнацтво, поглянь! Скільки сили у них бойової!

Скільки вінків горожанського дуба їм чола вінчає:

Ці тобі Габії чесні осадять, Номент і Фідену;

Ті коллатінські мури складуть на гірських стромовинах,

Болу, Пометію, Куру і Фавна святе городище! –

Назви повік голосні на землях, не названих нині.

Далі за дідом, дивися, син Марса іде до престолу,

Ромул, що Ілія-мати (славетного кров Ассарака)

В світ приведе. Подивись: двоє пер на шоломі у нього.

Так, його батько богів на діла призначає великі;

Так, під рукою у нього наш Рим величавий огорне

Міццю і владою землю, а духом сягне до Олімпа,-

Рівняву всю семигорбу єдиною взявши стіною,

Благословенний потомством героїв… Так мати Кібіла

Пишно в короні зубчатій по Фрігії йде в колісниці,

Родом божественним горда, сто внуків собі пригорнувши,

Сотню святих небожителів, що на етері панують.

Нині зверни свої очі, поглянь на цей рід незліченний.

Все – твої римські нащадки: тут Цезар, тут Юліїв плем’я,

Що попід небо високе величчям своїм піднесеться,

От перед нами і той, що так часто тобі віщували,-

Август – герой і нащадок богів, що знову появить

Вік золотий у краю італійськім, на нивах, де вперше

Щедрий Сатурн царював. І війною собі поневолить

Він гарамантів та індів, що в землях живуть краєсвітних

За годовими кругами, по той бік од наших сузір’їв,

Де небодержець Атлант розпечені осі тримає.

Вже і тепер, пам’ятаючи прикре богів віщування,

З жахом чекають його меотійці і царства Каспійські,

Ждуть і тремтять перед ним береги семигирлого Нілу,

Стільки землі не сходив ні Геракл у поході преславнім,

Як переслідував лань мідноногу, і ліс Еріманта

Від кабана визволяв, і Лернейську поборював гідру,

Ні переможний Ліей, що веселим ярмом виноградним

Від верхогір’їв Нізейських жене переможених тигрів…

Чи ти вагаєшся досі у подвигах мужність явити?

Чи й тепер ти боїшся в Авзонських краях оселятись?..

…Інші майстерніш, ніж ти, відливатимуть статуї з міді,

З мармуру теж, я гадаю, різьбитимуть лиця живії,

Краще в судах промовлятимуть, краще далеко від тебе

Викреслять сферу небесну і зір кругове обертання,-

Ти ж пам’ятай, громадянине римський, як правити світом.

Будуть мистецтва твої у мирі тримати народи,

Милувать щирих підданців і вкрай довойовувать гордих”.

Так завершає Анхіз і, збудивши в обох дивування,

Знову говорить: “Поглянь на Марцелла, у панцирі йде він,

Як він, звитяжець, над тлумом усім вирізняється, гордий.

Кінник, він нашу державу, розхитану в злій колотнечі,

Знов утвердить, і пунійців погромить, і галла повстання,

Втретє суперницьку зброю Квірінові в дар положивши”.

Тут йому в річ упадає Еней,- поблизу зауважив

Він юнака невимовної вроди у зброї блискучій,

Але з похмурим чолом і зором, потупленим в землю.

“Хто це, мій отче, тамтого вождя у ході супроводить?

Син чи який послідущий великого роду нащадок?

Як гомонить його почет! І гідність яка у поставі!

Тільки чому ж його смуток і тінь укривають тужливі?”

З слізьми в очах на той запит Анхіз одмовляє повільно:

“Сину, про горе найбільше народу свого не розпитуй!

Доля покаже його на землі, та не дасть йому довше

Жити на світі. Занадто великою римська потуга

Видалась вам, несмертельні, що нам цей дарунок забрали.

Скільки розпучливих зойків пошле до великого міста

Поле Мавортове! Почесть яку похоронну зобачиш

Ти, Тіберіне, повз насип новий несучи свої води!

Жоден юнак у троянському роді таких сподіваннів

В предківськім серці латинськім не збудить. І Ромула ниви

Не закрасуються вдруге таким порождінням високим.

Що за побожність, і віра колишня, і що за правиця,

Неподоланна в бою! О, ніхто б не спромігся у зброї

Виступить супроти нього – чи піший змагатися буде,

Чи у замилені ребра острогами дасть румакові.

О, нещасливий юначе, коли б свою долю зламав ти –

Бути Марцеллом тобі! Повні пригорщів лілій несіте –

Хай би розкидав я цвіт пурпуровий, і марним дарунком

Душу онукові втішив, і скинув тягар невимовний!”

Так походжали вони по розлогих долинах підземних

Луками, повними мли, і допитливо все оглядали.

(Переклад М. Зерова)

_____________________________________________________________________

1 Маються на увазі пенати – боги-охоронці домашнього вогнища, покровителі людини та її праці. їх дерев’яні зображення, що стояли біля вогнища, стали символом міцності дому, сім’ї, роду. Перенесення троянських пенатів у Лацій (область Центральної Італії з центром у Римі) означає, що Троя знайшла в ньому свою нову Батьківщину, дім.

2 Альбалонга – давнє італійське місто, засновником його був Асканій, син Енея.

3 Цариця богів – Юнона.

4 Місто старинне було… – мається на увазі Карфаген, заснований у 814 р. до н. е. фінікійцями.

5 Самос – острів Самос в Егейському морі – центр культу Юнони.

6 Маються на увазі римляни, переможці Карфагену в трьох Пунічних війнах.

7 У битвах під Троєю Юнона (Сатурнія, бо дочка Сатурна) була на боці греків, які названі тут “аргії” (аргів’яни), за назвою міста Аргоса.

8 Паріс – син царя Трої Пріама, обраний суддею в суперечці про красу між Юноною, Мінервою і Венерою, віддав перевагу останній.

9 Рід ненависний – рід троянських царів, що походили від Дардана; до нього належав Еней та Паріс.

10 Ганімед – красень Ганімед був викрадений Юпітером і став його виночерпієм на Олімпі.

11 Данайці – греки, названі так за іменем Даная, що переселився з Єгипту.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Поема Вергілія “Енеїда” як літературна обробка легенди про троянця Енея – засновника Рима