ПЛУТАРХ

(бл. 45 – бл. 125)

ПЛУТАРХ (бл. 45, Херонея, Беотія – бл. 125) – давньогрецький письменник.

Про життя Плутарха дещо відомо завдяки його власним розповідям про свою сім’ю і власну діяльність. Він народився у вельможній родині м. Херонея (Беотія), навчався в Афінах та Александрії, добре знався на філософії, природничих науках, філології. Багато подорожував, певний час жив у Римі, де заприятелював із багатьма впливовими людьми.

Із 200 написаних Плутархом творів до нас дійшла більшість. Їх можна поділити на дві частини. Першу складають історичні “Паралельні життєписи”, тобто біографії видатних греків і римлян. По суті, вони є своєрідною історією Греції та Риму, що починається з міфологічного минулого і доходить до часів самого Плутарха. У згрупованих попарно “Життєписах” йдеться про схожих за своїми характерами, біографіями та політичними вчинками історичних діячів двох держав. Майже після кожної такої пари біографій автор робить висновки – зіставлення, у яких відмічає конкретні елементи схожості двох описуваних осіб.

Усього збереглося 46 біографій (23 пари) та ще чотири окремі біографії. Серед них – життєписи легендарних засновників Афін і Риму Тесея та Ромула, видатних законодавців Солона та Попліколи, визначних полководців-завойовників Александра та Цезаря, відомих ораторів Демосфена та Ціцерона, політичних діячів

Періклата Фабія Максима й ін. Оскільки відомості про багатьох із цих представників політики та культури були втрачені, єдиним документом про них для пізніших дослідників ставали не дуже достовірні біографії Плутарха.

Він не вважав за потрібне дотримуватись абсолютної історичної достовірності, доводячи, що для нього значно важливіше відтворити моральні риси описуваного персонажа, ніж звертати увагу на якісь історичні деталі. Найчастіше персонажі Плутарха є втіленням певних принципів доброчесності чи, навпаки, моральних вад. Для здійснення поставленої мети автор опускає окремі біографічні факти, важливі з історичного погляду, а натомість уміщує якісь дрібні епізоди, що характеризують дану особу як людину. Деяких із цих історичних діячів, котрі особливо йому подобалися, Плутарх навіть ідеалізував, опускаючи ті риси, що могли би зашкодити створеному позитивному образові.

До другої частини художньої спадщини Плутарха відносять його “Моральні твори”, що мають найрізноманітнішу тематику. Питанням політики, філософії, етики, космології, педагогіки, природознавства, релігії, музики, літератури та мистецтва присвячено численні праці ерудованого вченого. У них він виявив себе надзвичайно досвідченим і завжди цікавим оповідачем і мислителем-моралістом. Прості та дохідливі назви творів відразу ж визначали їхній зміст: “Про монархів, демократію та олігархію”, “Про любов до дітей”, “Про шлюбні постанови”, “Про кохання”, “Про музику”, “Зіставлення Арістофана та Менандра”, “Про принципи холоду”, “Про забобони”, “Застольні проблеми” тощо.

Слід зазначити, що Плутарх уникав писати модною на той час, витонченою та ретельно обробленою мовою аттикістів і звертав мало уваги на форму своїх творів. Але його стиль легкий, простий і зрозумілий навіть не дуже освіченій людині. Твори Плутарха вплинули на творчість багатьох письменників нових часів. Ф. Рабле, М. Монтень і Ж. Ж. Руссо високо поціновували енциклопедизм Плутарха. Європейські драматурги запозичували сюжети із “Порівняльних життєписів”. Цей твір став джерелом трагедій В. Шекспіра “Коріолан”, “Юлій Цезар”, “Антоній і Клеопатра”.

Українською мовою біографії Плутарха перекладали Ю. Мушак, Й. Кобів і Ю. Цимбалюк.

В. Пащенко, Н. Пащенко


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

ПЛУТАРХ

Categories: Біографії

Links