Питання взаємодії людини й природи
З давніх часів людин і Природа тісно взаємозалежні. У стародавності первісні люди повністю залежали від навколишнього середовища. Не розуміючи суті природних явищ, що відбуваються, люди зводили їх у ранг богів. Так, і вогонь, і вода, і земля, і дерева, і повітря, і грім із блискавкою вважалися божествами. Щоб умилостивити їх, люди робили ритуальні жертвоприносини. Але йшов час, людина еволюціонував, удосконалювався його мозок. Люди навчилися добувати вогонь, будувати житла, створювати знаряддя праці. Людина не тільки завойовувала своє місце серед
Питання взаємодії з навколишнім середовищем актуальний і сьогодні. Проголосивши себе царем серед всіх живих істот, людина забув, що сам є частиною природи, вінцем її утвору. І замість подяки продовжує поводитися дуже агресивно. Ні для кого не секрет, як згубно сьогодні позначається на навколишньому світі діяльність людини. Блюзнірське, споживче відношення до скарбів планети може мати дійсно катастрофічні наслідки. Щорічно вирубуються величезні площі лісів, але ж лісу – це легкі планети, до того ж їхнє знищення веде до Зменшення, а іноді й до зникнення
Повітря отруюють вихлопи мільйонів автомобілів, отрутні викиди заводів. Над містами коштує такий смог, що по ночах іноді важко розрізнити на небі зірки. Утішає, що ще залишаються екологічно чисті райони, не торкнуті “цивілізацією”. Наприклад, приїжджаючи в заповідник Аскания-Нова, ми насолоджуємося чистим повітрям, пронизаним п’янким заходом степових трав. Людина забуває, що запаси в надрах планети коли-небудь висохнуть, і продовжує по-хижацькому добувати корисні копалини. І це при тім, що вчені вже давно говорять про можливість використання енергії сонця, вітру, припливів і відливів
Створюється враження, що всі забули про те, що людина не може існувати поза природою. Адже він живе на землі, їсть її плоди, дихає повітрям, п’є воду. І при цьому так мало піклується про збереження середовища свого перебування!
Хочеться згадати про те, що в стародавності люди дуже дбайливо ставилися до природи. Ми можемо судити про це по казках, що дійшли до нас, міфам, переказам, пісням, прислів’ям і приказкам. Дуже важливо, щоб сучасні діти мали можливість прилучитися до цієї скарбниці. І я вважаю, що провідну роль у цьому грає сім’я й школа. У дитинстві батьки знайомлять дитину з навколишнім середовищем, привчають дбайливо ставитися до неї, піклуватися про тварин і рослини. У школі любити й поважати природу діти вчаться на уроках природознавства й валеологии.
Потрібно пам’ятати про те, скільки радості дарує нам навколишній світ: бутон, що розпускається, шелест дощу, сяйво сонця, зелень листя – як це можна не любити? Ми й природа – одна більша сім’я й повинні жити дружно. Якось мені на очі попалися рядки Н. В. Гоголя: “Вся поверхня землі представлялася зелено-золотим океаном, по якому бризнули мільйони різних квітів…”. Не чи правда, дивно чарівну картину намалював письменник. Так і хочеться своїми очами побачити подібну красу
Але давайте зараз оглянемося навколо. Як мало на землі залишилося таких недоторканих куточків природи, які зберегли свій первозданний вид і не підпали під згубний вплив цивілізації. Сторінки Червоної книги відкривають перед нами сумну картину: невблаганно зменшується чисельність мешканців зеленої планети – рослин і тварин. Скільки видів безповоротно пропало з особи землі. Але ж зникнення кожного з них значна втрата для всього людства. Тому що всі вони займали своє місце в життєвому ланцюжку планети. І із втратою однієї ланки може порватися весь ланцюг. Однак негативний вплив людини на природу зросло в наші дні настільки, що навіть при житті одного покоління відчутно міняється вигляд Землі
Це дуже сумно, але мені відомі місця, де колись простирався прекрасний могутній ліс із деревами-велетнями й густими заростями трави. Скільки рідких рослин можна було побачити там! Це й конвалія, і звіробій, і чубарка, які занесені в Червону книгу. Ще там водилися забавні їжаки й боязкуваті зайці. Поруч із лісом протікала широка річка, у якій місцеві жителі ловили рибу. По берегах будували гнізда численні птахи. Тепер же те місце нагадує величезну галявину з безліччю потворних пеньків, з випаленою травою й зростаючими подекуди деревами й чагарниками. А в ріці миють машини, кидають у неї всіляке сміття. У результаті ріка обміліла, у ній перестала водитися риба, птахи більше не прилітають на її береги. І цей приклад, на жаль, не єдиний. Страшно навіть представити, що відбудеться з нашою природою, якщо люди не перестануть так жорстоко й бездушно звертатися з нею, так безжалісно губити її.
Ви тільки задумайтеся: почути спів жайворонка, побачити, як переливається місячним сріблом ковила в степу, вдихнути аромати лісу або квітучого лугу, прильнуть губами до свіжого прохолодного джерела – це чи не сама більша радість у житті людини, найбільший подарунок, що дарує нам природа. А як приємно відпочити ввечері під відкритим зоряним небом, на свіжій, прохолодній траві. І навколо – лише безліч блискаючих з темряви іскорок – світлячків. Але з кожним днем така можливість представляється усе рідше й рідше. І не через нашої всі зростаючої зайнятості, а через те, що усе менше на землі стає місць, де збереглася ця краса
Але якщо вам все-таки пощастило потрапити в такий рідкий куточок первозданної природи, помнете: не варто зривати прекрасна квітка – нехай він цвіте для всіх. Віднесіть його у своїй душі. Не заглядайте в гнізда птахів – це їхнього будинку. Злякавшись, птах може покинути гніздо, залишивши без материнської турботи безпомічних пташенят. Не варто робити зайвого шуму, не беріть із собою на природу магнітофони, їх з успіхом можна послухати Будинку. І не обов’язково на весь ліс розмовляти між собою: насолодитеся тим коротким спілкуванням із природою, що подарувала вам доля. І ліс, і звірі, і птаха, і навіть сама малюсінька квітка будуть вдячні вам за турботу й увагу
Охороняти природу – наш головний обов’язок, наше першочергове завдання. Давайте пам’ятати слова Маленького принца з Казки Сент-Екзюпері: “Устав поутру, умився, опорядився – і відразу ж упорядкуй свою планету”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)