“Питання до героя повісті “Звук павутинки” В. Близнеця”


У повісті Віктора Близнеця “Звук павутинки” небагато персонажів, але, світ, який створив письменник, є широким і майже неосяжним, загадковим та чарівним, таким, яким уявляє його головний герой твору – хлопчик за ім’ям Льонька.

Льонька – це звичайний сільський хлопчик, який збирається йти в третій клас. Але у Льонки надзвичайна фантазія, він постійно щось вигадує, чимось захоплений. Але сказати, що хлопчик усе вигадує – неправильно. Ні, Льонька нічого не вигадує, просто він по особливому бачить оточуючий світ, для нього він весь сповнений див. Він не вигадує ці дива, він живе в них та з ними, для хлопця вони цілком реальні. Як на мене, то Льонька надзвичайно талановитий хлопчик, який має прекрасну уяву, щире серце і неабиякий кмітливий розум. А перше, що б я запитала у Льонки – це те, як йому вдається у зовсім звичайних речах бачити чудо.

Поряд з головним героєм повісті завжди його друзі – це Адам і Ніна. Адам – це вчений, який приїхав до села, за його словами, помирати. Він був хворий на недокрів’я. Поява Адама в селі і трагічна історія його життя склали неабияке враження на Льоньку. Коли хлопчик знайомиться з Адамом, він вже після першої розмови дуже дивується, що на світі існують дорослі люди, які, як і Льонька, розуміють, що на воді це не пожовклі листочки, а справжня флотилія, а сам хлопець – відважний капітан. І я б хотіла


дізнатися, чи зрозумів хлопець, коли згадував Адама, що можна подорослішати, але прожити усе життя з дитинством в душі. Але я й так майже впевнена, що він це добре зрозумів.

На превеликий жаль Адам все ж-таки помирає від тяжкої хвороби, та, незважаючи на свій поганий стан він до останнього дня бере участь у забавках хлопця, до якого він прикипів і серцем і душею. Спілкується він з Льонькою до останнього дня, навіть тоді, коли вже зовсім не може вставати з ліжка. Його образ назавжди залишиться у пам’яті хлопця, він не залишить байдужим нікого з читачів і викликає не тільки співчуття, але й повагу і щиру симпатію.

А Ніна – це подруга, яку Льонька вигадав для себе. Вона припливає до хлопця на кораблику і завжди бере участь у його іграх. Ніна для нього здається настільки реальною, що часом хлопець і сам невпевнений, чи вигадав він Ніну, чи ця дівчина й справді існує в реальності. Але все одно, діти разом гуляють, лазять у глиняну печеру, слухають павукове радіо, яке вони уявляли, сидячи біля павутинки. Звук павутинки навіть винесено у назву твору. Я б хотіла запитати у Льоньки, а чи насправді вони з Ніною чули звук павутинки. Особисто я спробувала послухати це незвичайне радіо, та нічого там не почула.

Я вважаю, що автор так назвав свою повість тому, що її головний герой Льонька міг помічати найдрібніше, найтонше у оточуючому його навколишньому світі – навіть звук павутинки він чув. Оточуючий світ для Льоньки, Адама і Ніни живий, мінливий та неповторний, бо й самі вони живі. Вони мають живе серце, яке не застигло від холоду буденщини, а палає справжнім вогнем, реагує на все безпосередньо та щиро. “Звук павутинки” вчить нас, що краса та дива у світі існують, тільки треба вміти помітити, відкрити для себе і цінувати протягом усього свого життя.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Питання до героя повісті “Звук павутинки” В. Близнеця”

Categories: Твори на задані теми

Links