Пишемо шкільний добуток по поемі Вороного “Евшан-зелье”


Про що б не писав Микола Вороною, завжди в його добутках був присутній образ рідної землі. Для поета не було нічого більше святого, чим страждаюча, підневільна Україна: вона снилася йому вночі, вона надихала жити вдень. Але не міг більше Вороною бачити, як над нею знущаються і як вона сама дає над собою знущатися. І, маючи в серце синовни почуття любові до своєї Батьківщини, пише поему “Евшан-зелье”. Вороною не придумав сюжет цієї поеми

Відомо, що добуток побудований на основі літописних джерел. Не одне покоління передавало з рук у руки вічне перо, щоб зафіксувати дії давноминулих днів. Увічнити словом у пам’яті тих, що жили, тих, що живуть, і тих, що будуть жити. Гарна історична Легенда дійшла й до Миколи Вороного, котрий смог їй подарувати інше життя, інше “особа”. У своїй поемі автор звертається до синів українським, хоче, щоб вони не відверталися від своєї неньки України, який дуже важко бути в неволі так ще й бачити така неповага до себе. Сюжет поеми побудований начебто по літописі, проте, звернений не до половців, а до нас – українцям. Князь Володимир Мономах “під час походу” взяв у полон з ясирем улюбленого сина половецького хана, оточив “його пошаною й розкішшю, а тому й жилося тому хлоп’яті й безпечно, і зручно”. Час робить своя справа, і через якийсь час юнак почав забувати про те, що відбувалося на рідній землі, забувати


рідних батьків, рідні звичаї – забувати Батьківщину. Дійшло до того, що “край чужий, чужі звичаї як за рідні вважати” став хлопчик. Переродилося його серце, зачерствіло, забув він і вільне життя, і Мова свій, і свій народ. Виявилося, що жити для нього в неволі й в “пошані” краще, ніж відчувати щодня небезпека в рідному краї. Але не може забути хан своєї улюбленої дитини – “плаче, бедний і зітхає. Сну не знають його очі”. Споряджає він посланця в Київ, щоб той відшукав сина й нагадав йому, якого він ” роду-племені”. Посланець виконує волю хана. Він знаходить юнака й намагається вмовити його повернутися на рідну землю. Але, як виявилося, це зробити дуже нелегко, тому що, здається, з пам’яті хлопчика стерлися майже всі спогади про будинок. Не допомагають ні обіцянки, ні оповідання, ні ті пісні, які були, як “вітер у непогоду”, у яких розповідалося “про славетних події – подіях половецьких, про лицарські походи – походах молодецьких!”. Навіть це не дає ніякого результату, тому що: “Там, де пустище замість серця, Порятунку вже не буде!..”. Здавалося, ніщо не допоможе. Тоді посланець від хана виймає через пазуху жменьку сухої трави зі степу – чарівне евшан-зелье. Пахощі гіркого полиню вдарило в груди, вогнем пронизало серце юнакові: “Рідний степ – широка, вільна… раптом устала перед очами, з нею й батенька нещасний!..”. Тепер уже ніщо у світі не може зупинити юнака, що відчув пахощі, хоча й гірке, рідної землі:

Краще в рідному краї милому Поляглися костями, загинути, Чим на землі чужий, ворожої У славі й пошані перебувати!

Значить, найдорожче для людини – його рідний край, батьківська земля. Тому й чується біль у словах Миколи Вороного, з якими він звертається до найбільш дорогої святині – України, що залишилася забутої своїми дітьми. Гріх забувати про свою Батьківщину, необхідно відновлювати в серцях той “дух, що піднімає на ноги”, необхідно знайти звичайну й одночасно незвичайну траву – евшан-зелье. Необхідно вірити в рідну землю, любити й поважати її, щоб не перервався зв’язок між поколіннями – історична пам’ять. Здається, що поема Н. Вороного й сама була тим символічним евшан-зельем, що протягом довгого часу, всупереч всім заборонам і застереженням, повертало обманутих владою синів до рідного краю, до батьківської землі – до України. Та й тепер, я думаю, не зменшилася її сила!



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Пишемо шкільний добуток по поемі Вороного “Евшан-зелье”

Categories: Нові твори

Links