Петербург у творчості А. С. Пушкіна
Кілька поколінь дослідників при розгляді петербурзької Теми в російській літературі наполегливо й категорично затверджували, що ввів її Гоголь. Такий цикл повістей, як “Невський проспект”, “Записки божевільного”, “Портрет”, “Ніс” і, нарешті, “Шинель”, здавалося, переконливо підтверджували це. Саме Гоголь, глава “натуральної школи” у російській літературі XIX століття, зробив Петербург головним героєм своїх повістей, але ця тема була розроблена й художньо втілена до нього в жанрі петербурзької повісті Пушкіним.
Столиця
Уперше з образом Петербурга ми зіштовхуємося в романі у віршах “Євгеній Онєгін”. У першому розділі цього добутку ми бачимо, з якою любов’ю Пушкін описує дорогою й добре знайомий йому місто, розкриваючи
Ще келихів спрага просить
Залити гарячий жир котлет,
Але дзенькіт брегета їм доносить,
Що новий почався балет.
И сам автор, і його герой – обоє захоплювалися красою Петербурга, “впивалися” “дыханьем ночі прихильної”:
Усе було тихо; лише нічні
Перегукувалися вартові,
Так дрожок віддалений стукіт
З Мильонной лунав раптом,
Нарівні із дворянським Петербургом представлений і Петербург, “барабаном пробуджений”:
Встає купець, іде рознощик,
На біржу тягнеться візник,
Із глечиком охтенка поспішає.
Але головне в образі Петербурга першої чверті XIX століття – це атмосфера, що панувала в повітрі, піднесеності, очікування прийдешніх змін і “вільності святий”. Звідси й лексика того часу, який насичений добуток: “вільність”, “громадянин”, “томленье життям”, “охолоджений розум”, бурячи, море, воля, також значимі й імена: Адам Смит, Руссо (“захисник вільності й прав”), Байрон, Каверін, Чаадаєв. Насправді, Петербург у першій половині роману – це місто декабристів і, отже, місто високої духовності, місто краси й добра, що допомагає знайти шлях до волі.
В останній главі роману ми бачимо Петербург очами Тетяни, повітової панянки, що перетворилася з наївної дівчинки у величну княгиню, що стоїть на рівні з “Клеопатрою Неви” Ніною Воронскою:
Отут був, однак, колір столиці,
И знати, і моди зразки,
Особи, що зустрічаютьсяСкрізь,
Необхідні дурні…
Описуючи світське суспільство, Пушкіна характеризує його досить зло, говорячи, що в цьому середовищі можна “озлобитися, зачерствіти й нарешті скам’яніти”. Відношення автора до кола цих людей ясно вже з перших сторінок роману. Пушкіна з іронією описує зразок “прекрасної людини” з погляду світла:
Блаженний, хто змолоду був молодий,
Блаженний, хто вчасно дозрів…
Хто у двадцять років був франт иль хват,
А в тридцять вигідно одружений;
Хто в п’ятдесят звільнився
Від приватних і інших боргів,
Про кого повторювали ціле століття:
N. N. прекрасна людина.
Зовсім іншої з’являється Петербург перед нами в повісті “Мідний вершник”, написаної в 1833 році. Це столиця європейської держави, блискуча, багата, пишна, але холодна й ворожа для “маленької людини”.
У цьому добутку автор звертається до образа засновника міста – Петру I, що виступає тут як реальна особа. Існує багато думок щодо того, яка ж головна думка поеми “Мідний вершник”. Прав був, мабуть, В. Г. Бєлінський, що затверджував, що основна ідея поеми полягає в торжестві “загального над часткою”, при очевидному співчутті автора до “страждання цієї частки”. Пушкіна співає гімн столиці Російської держави:
Люблю тебе, Петра створіння,
Люблю твій строгий, стрункий вид,
Неви державне теченье,
Береговий її граніт,
Твоїх огорож візерунок чавунний…
Місто піднеслося “пишно, гордовито” “з тьми лісів і драговини блат” і став серцем могутньої держави:
Красуйся, град Петров, і стій
Неколебимо, як Росія.
Щоб розкрити складні відносини, що панують у суспільстві, показати проблему держави й народу, Пушкін уводить у свій добуток образ стихії. Стихії повені ніхто й ніщо не може протистояти: ні маленька людина Євгеній, що мріє про щастя звичайної людини, ні Мідний вершник, омиваний мутними хвилями. Останній також неспроможний зупинити цей натиск. Вольовим, насильницьким шляхом Петро затвердив серед дикої природи місто – “вроду й диво полнощных країн”, що вічно буде піддаватися натискам стихії, тому що будь-яке насильство спричиняє відплата.
Конфлікт особистості й держави в поемі повністю не дозволений. На прикладі двох добутків ми простежили, як мінявся образ Петербурга у творчості великого письменника й поета А. С. Пушкіна.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)