Персоніфікація образів: Фамусов і інші “батьки” міста
Грибоєдов був автором декількох добутків, але тільки одна комедія “Горі від розуму” принесла йому знаменитість. Ця п’єса була написана на початку XIX століття, коли в Росії зароджувалися перші таємні політичні організації. Передові люди Росії, усвідомивши несправедливість положення російського народу, почали поєднуватися в таємні революційні організації. Ці люди розуміли, що росіянин народ, що переміг у війні 1812 року, не заслуговує такого животіння.
Назріває конфлікт між прогресивним дворянством і поміщиками-кріпосниками, боротьба
На мій погляд, комедія дуже цікава своєю композиційною своєрідністю. П’єса має любовну лінію й суспільно-політичну, і ці дві лінії складно переплітаються між собою, розвивав ідейний задум. Зав’язка сюжету п’єси має любовний характер, тому що головний герой, Чацкий, приїжджає в Москву через свою кохану дівчину, Софії. У будинку Фамусова на початку він веселий, схвильований, перебуває в гарному настрої й так
Але коли Чацкий, перебравши всіх загальних знайомих, випадково починає розмову про Молчалине й нелестно озивається про нього, Софія не витримує й кидає убік: “Не людина, змія!” Це була остання крапля, що переповнила чашу терпіння дівчини. Помітивши ж холодність Софії, розсерджений Чацкий прагне довідатися, кого ж насправді любить Софія. Він вступає в бесіду з Фамусовим, під час якої між ними виникає суперечка на ідеологічній основі. Властиво тут і відбувається зав’язка суспільно-політичного конфлікту. Чацкий, передова людина того часу, стоїть на позиції прогресивного дворянства. Його ідеали відмінні від ідеалів фамусовского суспільства, де панують низькопоклонство, відсталість, неправда й лицемірство, де про людину судять не по його достоїнствах, а по його багатству й чинові. Чацкому ж все це чужо, для нього головне в житті – приносити користь Росії, служити батьківщині
Ідеалом же фамусовского суспільства є Максим Петрович, що низькопоклонством і лестощами домігся ступенів відомих і заради цього міг “відважно жертвувати задумом”. Цим же ідеалам треба й Молчалин, що поставив собі метою домогтися підвищення в чині й заради цього йде на підлість, причиняючись закоханим у Софію. Чацкий же ці ідеали не приемлет, на цьому грунті й виникає суспільно-політичний конфлікт. Одночасно Чацкий продовжує з’ясовувати, кому ж віддала серце Софія. Тут є два претенденти: Скалозуб або Молчалин. Але Чацкий навіть не може допустити думки про те, що Софія любить Молчалина. Чацкий уважає цієї людини незначним і низьким.
Та і яким ще можна вважати людини, що у житті треба заповіту свого батька – “догоджати всім людям без вади”? Але після того як Софія зомліла, побачивши, як Молчалин упав з коня, Чацкий починає розуміти, що обранцем Софії є Молчалин. Але він не хоче цьому вірити, він не може зрозуміти, як Софія, та дівчинка, з якої вони разом росли й мали багато загального, може тепер любити Молчалина. Адже Софія споконвічно була наділена гарними якостями, любила читати й була досить освічена й розумна, але, живучи в цьому моторошному суспільстві, вона поступово морально деградувала, суспільству придушило в ній все гарне, що в ній було. Чацкий не може довідатися свою Софію, з якої вони раніше багато розмовляли і яка розуміла його.
Тепер Чацкому навіть не про що говорити із Софією, але все-таки він неї любить. Софія деградувала настільки, що тепер те, що залучає неї в Молчалине, відштовхує її від Чацкого. Молчалин скромний, покладливий, увічливий і старшим не суперечить, а Чацкий запальний, зухвалий, відкрито висловлює своя думка. Вирішивши помститися Чацкому за невтішні відгуки про Молчалине, Софія розпускає слух про його божевілля, добродії ж Г. Д. і Г. Н. моментально підхоплюють цю плітку, і от уже вся вітальня говорить про божевілля Чацкого. Всі гості із задоволенням вірять цьому наклепу. Фамусовское суспільство не може простити Чацкому його розуму, освіченості. “Ученье, от чуму, ученість, от причина”, – викликує Фамусов. Вони не можуть простити йому його передових поглядів. У своєму монолозі про французика з Бордоіль Чацкий виступає проти засилля іноземщини, проти того поверхневого утворення, що давали иностранниеучителя дітям.
И діти не одержували глибокого російського утворення, їм не прищеплювали любов до Росії, до російської культури. У монолозі ж “А судді хто?” Чацкий висміює низькопоклонство й лицемірство, а також виступає проти кріпосництва й викриває нелюдське відношення поміщиків до своїх селян. І цей позитивно розумна й чесна людина змушена нести “мильон роздирань”, і ці роздирання подвоюються у зв’язку з поразкою Чацкого в любові. Призвідницею його цькування є його кохана дівчина, який він вірив. Любовна лінія п’єси дозволяється сценою за колоною, випадковим свідком якої стала Софія. Тут Молчалин зізнається в. любові Лизоньке й розкриває їй свій підступний план
Софія обманута, їй дістався свій “мильон роздирань”, тим більше що мимовільним свідкою цієї сцени також був і Чацкий. Любовний конфлікт і суспільно-політичний дозволяються одночасно. Любовна лінія закінчується відкиданням Чацкого, а суспільно-політична – його від’їздом з Москви: “Геть із Москви! сюди я більше не їздець”. Чацкий їде з Москви. “Чацкий зломлений кількістю старої сили, нанеся їй у свою чергу смертельний удар якістю сили свіжої”, – скаже про нього Бєлінський. Не дивно, якщо Чацкий виявиться в 1825 році на Сенатській площі, таке теж можна припустити
(1 votes, average: 5.00 out of 5)