Перший твір А. Камю “Калігула”

“КАЛІГУЛА”. Першим твором А. Камю, де використовується набір екзистенціалістських інструментів, є п’єса “Калігула” – “трагедія інтелекту”, “трагедія прозріння”, “трагедія верховного самогубства”. Кривавий античний тиран перетворився у Камю на справжнього “трагічного героя”, сама античність вписана в “трагічний клімат” XX ст., а історія Калігули перетлумачується на екзистенціалістський лад. У січні 1939 р. Камю завершує першу редакцію п’єси. У березні того ж року він надсилає рукопис “Калігули” у Францію директорові журналу “Ля нувель ревю франсез”. Той був зворушений твором, однак почалися воєнні події, які зашкодили виходу трагедії в світ. Другу редакцію п’єси Камю зробив у 1944 р., включивши до неї думки, підказані йому досвідом війни й участю у русі Опору, і переробивши фінал. А 1945 року “Калігулу” було вперше поставлено (театр Еберто у Парижі).

Головну роль виконував Жерар Філіп, акторський талант якого вперше розкрився посправжньому саме у “Калігулі”. У 1947 р. Камю створює третю редакцію п’єси, а останні зміни, що мали суто сценічний характер, автор вносить у 1958 р.

Історію жорстокого, вульгарного, напівбожевільного римського тирана Камю знайшов у відомій книзі історика Свєтонія “Життя дванадцяти цезарів” (бл.120 р. н. е.). Однак описаний Светонієм Калігула сприймався

Камю передусім як символ абсурду, що увірвався в життя і перетворив Рим за три роки свого правління на місто смутку і сліз.

Трагедія Камю починається зображенням занепокоєних патриціїв. Уже три дні, як з Риму зник молодий імператор. Причина цього – смерть сестри і коханки Калігули Друзілли (у Свєтонія, до речі, також міститься опис того, як “не в силах винести горя, він зненацька зник з Риму”, досяг Сіракуз і так само несподівано повернувся). З розмов патриціїв ясно, що молодий Калігула – зовсім не жорстокий тиран, а радше інтелектуал, який може нагадати нам принца данського Гамлета, “совісний і недосвідчений”. Цей “хлопець”, за

Словами Хереа, старшого друга і наставника Калігули, “надміру кохався в літературі”. Це – “імператормитець”. Але разом з цим сенатори розуміють, що “Калігула нещасливий, проте він, мабуть, і, сам не знає чому! Певне, відчув, що попав у глухий кут, і хоче втекти”.

Але ось з’являється сам Калігула. Він мокрий і брудний, його очі блукають. Щось явно відбулося в його душі, якийсь переворот змінив імператора за три дні відсутності у Римі. Стикнувшись зі смертю коханої, він прозріває:

Калігула. Світ, такий, як він є, – нестерпний. Отже, мені треба здобути місяць, або щастя, або безсмертя – байдуже що, хай воно буде й облудне, аби належало до іншого світу.

Пройшовши через страшенні муки і страждання, Калігула усвідомлює зовсім просту, здавалося б, істину: “Люди помирають і тому вони нещасливі”.

Калігула осягає примарний характер усього сущого, абсурдність життя, і він починає протестувати проти “декорацій” буття, проти людської покори жити “несправжнім” життям, проти фальші й брехні здорового глузду оточуючих. Метою імператора стає неможливе: “я хотів зняти з неба місяць”. А якщо абсурдне життя не має вищого сенсу, то, значить, “усе дозволено”. Можна сказати, що Калігулу, за висловом одного з персонажів Достоевського, “з’їла ідея”, і він є таким же “одержимим” пануючою всередині нього ідеєю, як Раскольников і Іван Карамазов, Шатов і Кириллов, Петруша Верховенський і Ставрогін. Недаремно Кезонія (дружина імператора) говорить, що “Калігула бачить тільки свою ідею”.

Маючи необмежену владу, Калігула вдається до кривавого експерименту, який він скромно іменує “педагогікою”. Його свобода є безмежною, і він, вважаючи, що бути вільним – значить убивати, намагається навчити такої свободи своїх підлеглих:

Калігула. Світ нічого не значить, і хто це визнає, здобуває свободу.. Радійте, що до вас нарешті прийшов імператор… Ідіть звістуйте Римові, що він отримає нарешті свободу, і разом з нею починаються великі випробування.

Калігула Камю надзвичайно далекий від свого історичного прототипу, зате як це співзвучно гаслам, що їх намагалися втілити в життя калігули XX століття! Складається враження, що якби Калігула на якійсь літературній машині часу опинився серед героїв Достоєвського, він би чудово порозумівся, наприклад, з Петром Верховенським, який говорив: “Усе до одного знаменника, повна рівність”. Тисячу разів правий був видатний німецький поет Гельдерлін: “Що завжди перетворювало державу на пекло на землі, так це спроба людини перетворити її на земний рай”.

Три роки минає після “прозріння” Калігули. Три роки він уже втілює на практиці свою “красиву” теорію. Якщо на початку п’єси патриції відгукуються про імператора як про совісного і недосвіченого інтелектуала, то тепер це, за їх словами, “боягуз”, “цинік” і “блазень”. Калігула методично “ображає їхню гідність”, демонстративно знущається з них. В одного патриція він відібрав маєтки, в другого – убив батька, у третього – сина, у четвертого – відібрав дружину і загнав її в дім розпусти.

Патриції хапаються за зброю, біжать до виходу з будинку Хереа, де вони зібрались. Однак Хереа зупиняє їх порив. Він розуміє, то повсталими керує лише страх, і заколот цих жалюгідних і улесливих людей є передчасним. На відміну від патриціїв, мудрий Хереа глибоко розуміє справжні мотиви злочинних дій імператора, усвідомлює, що це не просто “навіжений” правитель.

Хереа ясно розуміє, що Калігула – не простий вбивця. Він убиває не через свою садистську жорстокість, а з філософського принципу бути послідовним і “логічним” до кінця. Хереа слушно говорить, що Калігула “виразив свою філософію у трупах, і, на лихо, ця філософія не знає суперечностей”. Так, Хереа цілком згоден з патриціями, що треба діяти, боротися з ним – тим, хто “став на місце чуми”. Але час ще не настав.

Один за одним здійснює Калігула свої “логічні”, філософські злочини. Убиваючи, він утверджує власну свободу, що будується на кістках інших. У Светонія йдеться про те, що Калігула штучно організував голод. У Камю імператор відверто проголошує: “Завтра буде голод”. І це також – складова частина його “педагогічного експерименту”.

Калігула. Увесь світ знає, що таке голод, – це кара. Завтра буде кара… І я зупиню її, коли мені заманеться… Зрештою, в мене небагато засобів довести свою свободу. Свобода завжди буває чужим коштом. Це прикро, але так воно є.

Калігула вважає себе видатним “просвітником”, адже він намагається просвітити сліпців, що оточують його. Імператор хоче довести їм, що смерть – всюдисуща. Повставши проти смерті, він сам сіє смерть. Калігулапросвітник розкриває людям “невеличкі секрети”: “Люди умирають, бо винні. Винні, тому що так вирішив Калігула. і Калігула вирішує за весь світ”.

Плине час. Злочини Калігули продовжуються. Але в світі нічого не змінюється. Калігула починає розуміти, що місяць ніколи не належитеме йому. Він усвідомлює, що зайшов у безвихідь: “Я не знайшов істинного шляху. Моя свобода була неповна”.

В останніх сценах трагедії він виглядає приреченим, його поведінка нагадує довгочасне самогубство. Знаючи про те, що проти нього готується заколот, Калігула не робить нічого, щоб уникнути загибелі, востаннє він кидає ретроспективний погляд на своє життя, в якому він свідомо “обрав щастя вбивств”: “Я живу, я вбиваю, утверджую п’янку всевласність руйнівника, перед якою сила творця скидається на блазнювання”. Проте “прецікава трагедія” наближається до розв’язки. “Вбивати – це не вихід”, – визнає він після останнього убивства у своєму житті – вбивства Кезонії. Тим самим Калігула визнає свою поразку. Він гине під ударами змовників, не чинячи їм опору. Але останні Калігулові слова звучать символічно: “Я ще живий!”

У передмові до американського видання своїх п’єс (1958) Камю зазначав: “Калігула” – це історія верховного самогубства. Історія вищою мірою трагічна й людяна. Вірний самому собі, але несправедливий щодо ближніх, Калігула погоджується померти, збагнувши, що ніхто не здатен врятуватися поодинці і що не можна бути вільним супроти інших людей”. Камю переконливо довів у своїй трагедії, що свобода, спрямована проти людей, веде до руйнування і до саморуйнування. “Якщо правда Калігули – в його бунті, то його помилка – у запереченні людей, – зауважує драматург. – Не можна все зруйнувати, не зруйнувавши самого себе”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Перший твір А. Камю “Калігула”

Categories: Шкільні твори

Links