Періоди розвитку давньогрецької міфології


Міфологія – це різновид конкретножиттєвого мислення давніх греків у певний період розвитку (первиннообщинного). В общиннородовому устрої міфологія і мислення ніби зливаються, ніби пронизують одне одного, хоча їхня сутність різна. Міф на життя діє примарно: оживлює все довкола, він проявляє себе у кожному людському вчинку, у всьому вбачається дія магій. Мислення прагне знайти у практиці людського життя закономірності, необхідності, намагається конкретизувати і розумно спрямувати людську діяльність. З одного боку життя, з іншого – боротьба міфології і мислення, що тривали тисячоліттями у Давній Греції, дають можливість спостерігати за розвитком людського мислення, яке спочатку простувало шляхом міфології (художньообразного сприйняття дійсності), а далі виокремилось у самостійне явище.

Висновок. Міфологія – це не вічна і нерухома картина, хоча прекрасна й захоплююча, а прогресивний поступ рухливого людського мислення, що віддзеркалює плинну, неспокійну, творчу історичну дійсність. Міфологічні образи розвиваються паралельно з розвитком давньогрецького суспільства.

Періоди розвитку давньогрецької міфології
І – Найдавніший (доолімпійський, пов’язаний з епохою матріархату – пригадаймо: Земля породила дітей, і не було у них батька)

ІІ – Олімпійський (пов’язаний з патріархатом (Зевс – чоловік) і примітивними


формами раннього рабства, переходом до так званого художнього героїзму (герої-напівбоги) і далі – остаточний розклад первіснообщинних формацій, занепад ранніх форм рабовласництва у формах критомікенської культури. З міфології виростають витончені форми героїзму у поемах Гомера).

ІІІ – Загибель наївної міфології як самостійної творчості (проте відбувається зростання ролі міфологічних художніх форм для вираження рабовласницької ідеології містполісіе, а далі – епохи еллінізму).

Важливо також пам’ятати про значення фетишу у найдавнішій міфології. Найдавніша людина, з одного боку, бачила навколо себе безліч речей, але не могла пояснити природу їх виникнення і оживлювала їх. Природна річ водночас була і оживлена, і наскрізь матеріальна – вона стала для людини фетишем, предметом поклоніння. (Наприклад: рослини мали фетишистське означення. Плюш, і виноградна лоза – фетиші Діоніса, критський Зевс – бик (порівняйте – пізніше громовержець), раніше Геру і Афіну ототожнювали з тваринами – Гера (“волоока”) – корова; Афіна (“совоока”) – сова, символархетип мудрості).

Поступово людина почала не просто використовувати природні предмети, а виготовляти сама і вдосконалювати предмети виробництва. Розпочався цивілізаційний рух. Щоб щось створити власними руками, людина мала вивчити будову предметів, їх склад та сутність, тобто наблизитись до наукового погляду на світ. У цьому випадку віра в магічне почала заважати, і людинастала відділяти матеріальне і магічне у сприйнятті предметів оточуючого світу. Так відбувся перехід від фетишизму до анімізму. Анімізм надавав магічним силам предметів можливість відділятися при загибелі предмета і тривалий час існувати ще самостійно.

Рання анімістична міфологія доби матріархату представляла магічні сили (демонів) предметів і речей чудовиськами і страхіттями. (Пригадаймо Тіфона та Єхидну, які породили страшних, потворних і кровожерних Кербера, лернейську гідру, а в пізніших міфах це ще й загадковий Сфінкс та Химера, яких здолав Геракл. Існували образи демонів, що поєднували в одному цілому подобу людини та тварини (наприклад – кентаври, сирени). Це свідчення невіддільності давніх греків від природи (приклад – Ерінії виступають суддями злочинів проти Землі та родинних законів).

У глибинах догбмерівської історії демони відігравали значну роль, вони пригнічували свідомість, наганяли страх, тримали людину у покорі. Проте подальший розвиток анімізму приводить до того, що й боги, й демони все більше стають схожими на людей (антропоморфними). Патріархат змінює і божеств, до влади приходять молодші боги, народжені владою чоловіків у общині. Цей період увійшов в історію як епоха героїзму. Богиолімпійці поставали як безсмертні, вродливі, досконалі люди. Вони не такі вже страшні людині, з ними можна спілкуватися, просити допомоги чи навіть боротися (приклади подвигів геракла), навіть народжувати дітей. Природа вже не виступає як вороже начало. Вона привітна і доступна, і давні греки починають помічати,, оцінювати та опоетизовувати її красу (часто у божественному вигляді).

Греки продемонстрували свою надзвичайну здатність до суспільного розвитку, філософічну споглядальність та аналітичний розум, спостережливість та асоціативність мислення. Нездоланним було їхнє бажання зрозуміти власну сутність, своє призначення, мету існування, а особливо – гармонійність світової системи, в якій всі предмети знаходяться в тісному зв’язку між собою та у взаєминах з людиною.

Геніальність народу Давньої Греції й полягає у цій надзвичайній метаморфозі з богами, яку не подужала жодна із міфологій світу. На думку французького літературознавця та філософа Іпполіта Тена, стародавні греки – “це – умоглядачі, що полюбляли блукати по вершинах, пробігати, наче Гомер, велетенськими кроками якусь нову обширну галузь, одним поглядом охоплювати увесь світ… Філософська уява орудувала в них ідеями та гіпотезами так само, як міфологічна уява – легендами і богами”.

Розкріпачений розум давніх греків став основою еллінської цивілізації. Під час переходу від общиннородової системи до рабовласницької змінювалася й ієрархія богіволімпійців, серед яких визначився пантеон дванадцяти найголовніших. Пропонуємо схему, яку можна запропонувати учням у готовому вигляді для більш успішного орієнтування в ієрархії олімпійських богів та їх впливу на життя людей.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Періоди розвитку давньогрецької міфології

Categories: Шкільні твори

Links