Переказ змісту роману Дитера Нолля “Пригоди Вернера Хольта”

У романі Дитера Нолля (род. в 1927 р.) “Пригоди Вернера Хольта” дія триває біля двох років. Воно почато в пору, коли гітлерівські війська вже відступали на всіх фронтах другої світової війни, і завершується в дні повного розгрому рейха. Початок свідомого життя героя, 16-літнього підлітка, кинутого зі шкільної лави в горно війни, збігається із крахом нацистського панування. У романі оголюється розрив між ілюзорним поданням героя і його однокашників про можливості перемоги й реальним положенням справ

Хольт повний спраги самоствердження,

прагне до яркою, діяльного життя. Але його подання про те, що таке теперішнє життя, зложилися під змішаним впливом фашистської ідеології й помилкової-романтичної літератури. Він рветься до пригод (“сама варта пригода – Війна “), квапиться бути чоловіком у любові, у бійках, у дерзостях усякого роду. Разом з тим у ньому живуть почуття справедливості й відповідальності, у ньому є й внутрішня чистота, і гіркота самітності. Суворі уроки життя, жорстокі враження війни поступово розкривають Хольту ока, хоча він довго пручається цьому. Не слухає, наприклад, коли його однокашник Петер Візі розповідає про бомбардування
Гамбургу. Слова Візі доносяться начебто здалеку, обривки фраз не відкладають у свідомості: “Говорять, це був якийсь жах… Фосфор… кошмарні рани. Обвуглені людські тіла”.

Пізніше, у розмові зі своєю приятелькою Утой Барним, батько якої був розстріляний за спробу здатися в полон радянським військам, він не хоче й не може погодитися з її думкою про приреченість фашизму. Але під час цієї розмови в його очах встає бачення: “Фосфор, жахливі рани, що обвуглилися тіла”. Він не вірить і фрау Цише, коли та натякає йому на характер діяльності свого чоловіка, одного з організаторів знищення “неарійців” у табірних печах. Але слова фрау Цише викликають у ньому спогад про міркування Ути. Під кінець, коли вже неможливо стає відганяти від себе правду, ці факти й думки спливають у свідомості Вернера всі відразу, обступають його з усіх боків, множаться, багаторазово підсилюються тим, у чому йому самому доводиться приймати участь

Хольт тягнеться до правди й боїться її: “Не треба піддаватися! Одне нашаровується на інше, це як що поступово збільшується навантаження, немов доля хоче мене випробувати…” Він хоче бути сильним, самостійним, твердим, але думає, що люди “неспроможні противитися життя” і йдуть “по передвіщеному шляху”. Він почуває, як грунт іде в нього з-під ніг, і в страху перед новим наказує собі бути вірним старому, “не виляти”. Він думає, думає, він не може не думати – і зізнається своєму однокашникові Гомулке: “. . .саме тому, що в мене нещасна схильність усе розкладати й розчленовувати на частині, я заздрю тим, хто фанатично вірить. Я щосили намагаюся стати фанатиком”. Остання розпачлива й безуспішна спроба удержати в собі віру в гітлерівську Німеччину: “Вистачить самокатування! Знайти уявлювану крапку. .. упитися в неї очами – і вперед! .. марш!”

Розгублене: “Немає мірила”, і вже зовсім гамлетівське: “Хід часу розладнався!” Хольт втрачає споконвічну цілісність подань, оказавшихся помилковими, і впадає в “розпадання внаслідок сумніву”, без якого немає шляхи до нової, щирої цілісності поглядів. Він переживає також моральну еволюцію у відносинах з людьми, починає розуміти, чим відрізняється теперішня дружба від її імітації, що таке сьогодення мужність, що означає щира любов


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Переказ змісту роману Дитера Нолля “Пригоди Вернера Хольта”