Переказ повести Ромен Ролана “Кола Брюньон”

“Жива курилка…” – кричить Кола приятелям, що прийшли подивитися, чи помер він від чуми. Але ні, Кола Брюньон, “старий горобець, бургундських кровей, великий духом і черевом, уже підтоптаний, піввіку стукнуло, але міцний”, не збирається залишати настільки улюблену їм землю і як і раніше впивається життям, навіть знаходить її “більше смачной, чим раніше”. Кола – столяр, у нього будинок, сварлива дружина, четверо синів, улюблена дочка й обожнена внучка Глоди. Озброївшись долотом і стамескою, він коштує перед верстатом і робить меблі, прикрашаючи її мудрими візерунками. Щирий художник. Кола ненавидить сірість і вульгарність, кожний його виріб – теперішній добуток мистецтва

Гарненько попрацювавши, Брюньон охоче відплачує належне старому бургундському й смачній їжі. Кола радується кожному прожитому дню, він живе в злагоді із собою й так само намагається жити й з усім миром. Але на жаль! останній^-те саме вдається далеко не завжди. Недавно у Франції вмер добрий король Генріх IV, його син Людовик ще малий, і країною править вдовствующая королева-регентша Марія Медичи разом зі своїми фаворитами-італійцями. Затихла було при Генріхові ворожнеча між католиками й гугенотами спалахує з новою силою. “Пускай усякий живе собі в нашій Франції й не заважає жити іншим!” – уважає Кола. Він згодний з усіма богами й готовий розпити барило доброго вина й з католиком, і з гугенотом. Політика – це забава для принців, а селянам потрібна земля. Селяни роблять землю родючої, ростять хліб, доглядають за виноградниками, а потім п’ють добре вино

Наступає весна, і знову ниє серце старого Брюньона – ніяк не може він забути свою юнацьку любов, рудоволосу красуню Селіну. Не він один був закоханий у цю спорую на роботу й гостру на язичок дівчину, прозвану Ласочкой. Довелося тоді Кола навіть помірятися силою із кращим своїм приятелем, але дарма: дісталася жвава Ласочка жирному мірошникові. От через багато років відправляється Кола подивитися на свою Ласочку. І хоча та вже баба, в очах Брюньона вона прекрасна, як і раніше. Тільки зараз довідається Кола, що любила його Ласочка більше всіх на світі, так тільки вперта була, от і вийшла за інший. Але минулого не відвертаєш… Але чи стане Кола “дутися на життя, як старий дурень, того, що це й те не так? Всі добре, як воно є. Чого в мене ні, ну його до чортів!”

Улітку в містечку Кламси, поруч якого живе Кола, спалахує епідемія чуми. Брюньон відправляє сім’ю в Село, а сам залишається їсти, пити й веселитися разом із друзями, упевнений, що чуму мине його будинок стороною. Але один раз він виявляє в себе ознаки страшної хвороби. Побоюючись, що його будинок спалять, як і всі вдома, де побувала чуму, Кола, захопивши улюблені книги, перебирається в хатину на своєму винограднику. Життєлюбство Кола, цілюща сила землі перемагають недугу, Кола поправляється. “Жива курилка…”

У селі в цей час занедужала чумою дружина Брюньона, а потім і улюблена внучка Глоди. Чого тільки Кола не робив, щоб урятувати дівчинку, навіть у ліс її носив – щоб баба поворожила. Смерть відступила від дитини, але прибрала до себе дружину Брюньона. Поховавши дружину й поставивши на ноги внучку, Кола вертається додому – на попелище. Ледь почалася чума, старшини покинули місто, віддавши його на розтерзання пройдисвітам, охочим до чужого добра, И під прийменником, що треба палити будинку, де була чуму, бандити прийнялися господарювати в місті і його околицях. Будинок Кола пустував, з його й почали:

Усе начисто розграбували, а потім спалили й будинок, і майстерню, і всієї його роботи, що там були. Нічого не залишилося в Брюньона. Але він не сумує – інакше він не був би Брюньоном! Кола рішуче направляється в Кламси – настав час навести в місті порядок. По дорозі він зустрічає свого подмастерья, що, ризикуючи життям, спас із палаючій майстерні одну з робіт Брюньона – фігурку Магдалини. І майстер розуміє: не все загублено, адже залишилася краща з його робіт – душу мальчишки-подмастерья, якому він зумів вселити таку ж, як у нього, любов кпрекрасному.

Брюньон піднімає жителів Кламси на боротьбу із грабіжниками. Коли ті роблять черговий набіг на винні льохи, збройні городяни на чолі з Кола дають їм гідну відсіч, і більшість грабіжників гине під палаючими руїнами. А отут і королівське правосуддя приспіло, саме вчасно. Але думка Кола таке: “Підсоби собі сам, підсобить і король”.

Наступає осінь. Оставшийся без даху Брюньон ночує те в одного приятеля, то в іншого – спільна боротьба з розбійною зграєю згуртувала городян. Але життя налагоджується, у всіх свої турботи, і Кола доводиться оселитися в дочки, що давно вже кличуть його до себе. Але йому хочеться мати власний кут, і він починає потихеньку відновлювати свій будинок – сам колупає камінь у каменоломні, сам кладе стіни, не гидуючи, зрозуміло, допомогою сусідів. Але один раз він, оступившись, падає з лісів, ламає ногу й виявляється прикутим до постелі – “пійманим за лапку”. І от “старий шкарбун” Кола попадає в повне підпорядкування до своєї дочки Мартінові. И – непомітно править усім вдоме.

А на Водохрещення в Мартини збирається все сімейство Кола – ісама господарка, чотири сини Брюньона, численні онуки. І хоча в Коду не залишилося ні кола, ні двору, він однаково багатий – сидить на чолі стола, на голові його корона – тістечкова форма, він п’є й щасливий. Тому що “усякий француз народився королем. Тут я хазяїн, і тут мій будинок”.

Е. В. Морозова

Переказ повести Ромен Ролана “Кола Брюньон”