Переказ Окупанти

Ледве ми заскочили до тьотіної кімнати, як на хуторі загули машини. Визирнули у вікно: в білому тумані – чужі сірі постаті. Біля воріт злетіли вгору червона й біла ракети, а у відповідь від контори – постріли з автоматів. Після цього в саду за конторою щось вибухнуло. Від контори знову декілька черг з автомата – і стихло. Тьотя шепоче, щоб ми куди-небудь сховалися. Ми б і раді кудись сховатися від того невідомого, що на нас насувається, та куди вже подітися, коли ось уже в коридорі гупають важкі кроки, чути гавкіт чужої мови. Ми забилися в шафу, сидимо ні живі ні мертві на скрині. Коли це рвучко відчиняються двері.

– Матка, млеко, яйка!
Риплять дверцята шафки, щось важке, металеве падає на підлогу.
– Гут, гут, матка, яйка!
Тьотя полегшено зітхає, встає, щоб закрити шафку, і каже, що німець забрав яйця та перекинув чавунець, що стояв на припічку. Шукав, мабуть, молоко. Мордатий, нахабний…
Знадвору у відкриту кватирку тягне паленою щетиною. Чути бадьорі голоси, тріск мотоциклів, гул машин – у хутір прибувають окупанти…
Тьотя кричить на нас, щоб сховалися хоча б на піч! Та не встигли ми й через хату перейти, як у кімнату ввалилися двоє солдатів у сірих шинелях з автоматами і ранцями за плечима. Ми так і заклякли.
Солдати ж повелися так, наче в кімнаті були лише вони та бездушні речі. Мовчки витерли ноги, взуті в короткі чоботи, зняли автомати і поставили їх поруч з нашою лавою біля лежанки. З вішалки акуратно зняли наш одяг і поклали на підлогу, натомість повісили свої шинелі й пілотки. Ранці поклали на стільці.
Один із солдатів згорнув із Ніниного ліжка покривало разом з простирадлом і переніс на скриню, а на ліжку розклав свою сіру ковдру, накривши нею і подушку. Зняв чоботи, взяв шинель, ліг, накрився з головою і відразу ж заснув.
Другий солдат підійшов до печі, відкрив заслонку, взяв рогач, дістав горщик з водою, попробував пальцем, чи гаряча. Зі столика зняв скатертину, а натомість поставив причандалля для гоління. Налив гарячої води в металевий кухоль і почав голитися.
До тями нас привів гуркіт у двері й постріли на вулиці, майже під вікнами. Німці швидко посхоплювалися, виглянули у вікно, одягнулись, підхопили автомати та ранці й вибігли надвір – наздоганяти своїх.
У дворі – повний погром: двері у хлівах де розчинені, а де виламані. Посеред двору – залишки багаття, пір’я, свиняча кров і тельбухи. Голосять жінки. У Фекли Іванівни забрали порося, половили курей. Лишився лише півень.
Двері в хліві, де стояла корова тьоті Саші, висаджені: біля ясел сироткою висить порожній ошийник. У курнику ж лише пір’я валяється. Тьотя Саша, коли побачила порожнє стійло, так і сіла на ясла, підкошена горем.
Та кому жалітись?

Жінки, плачучи, перераховують одна одній, скільки забрано курей та яєць, у кого витягли порося чи свиню. І тільки у тьоті Саші забрали корівку. Та ось тьотя звелася: вуста стулені, зелені очі потемніли і вона з осудом до жінок:
– Годі вам голосити! Скажіть спасибі, що хоч люди залишилися цілі!
(К. Лубенець )
Завдання. Завершіть переказ висновком про поведінку окупантів, їхню мораль.

Переказ Окупанти