План переказу 1. Автор чує пісню косцов. 2. Опис зовнішності й звичок рязанських богатирів. 3. Вираження в пісні росіянці душі, ностальгія по безповоротно збіглому часі. Переказ Автор розповідає, як він зі своїми супутниками йшов по дорозі, а поруч у молодому березовому лісі косили, косили й співали.
Це було давним-давно, і те життя вуж не повернеться вовек. Вони косили й співали, а весь березовий ліс із його квітами й заходами відгукувався ім. Ліс підхоплював їхню пісню так само вільно й легко, як співали вони Вони були “далекі”, “рязанські”.
Невеликою групою проходили по орловських місцях, допомагаючи косовицям і просуваючись далі, у степ, на заробітки. Вони були якось стариннее й добротнее, чим наші, – у звичаї, у звичці, у мові, – опрятней і красивей одягом, своїми м’якими шкіряними бахилами й білими, добре вв’язаними онучами, чистими портками й сорочками, із червоними, кумачевими воротами й такими ж ластками.
Вони по^-особливому заходили на роботу. Пили із жбанів джерельну воду, як п’ють тільки здорові російські батраки. Одночасно пускали коси й косили играючи, рівною низкою.
Уразив їх вечеря Вони ложками тягали із
чавуну зварені мухомори. Сміялися й говорили, що вони солодкі, чиста курятина! Тепер вони співали. Головна принадність цієї пісні полягала в тім, “що всі ми були діти своєї батьківщини й були всі разом, і всім нам було гарно, спокійно й любовно без ясного розуміння своїх почуттів, тому що їх і не треба, не повинне розуміти, коли вони є. І ще в тім була (уже усвідоми_ не нами тоді) принадність, що ця батьківщина, це наш загальний будинок була – Росія, що тільки її душу могла співати так, як співали косци в цьому березовому лісі, що откликающемся на кожний їхній вздох,”. І косци, і слухачі їхнього співу були щасливі И не повернути того часу: “…
Зсохла Мати – Сиру – Земля, висохнули життєдайні ключі – і настав кінець, межа Божому прощенню”.
