Переказ казки “Гадюка”

Навколо нашого хутора, по ярах і мокрих місцях, водився чимало змій. Я не говорю про вужів: до нешкідливого вужа в нас так звикли, що й змія^-те його не кличуть. У нього є в роті невеликі гострі зуби, він ловить мишей і навіть пташок і, мабуть, може прокусити шкіру; але немає отрути в цих зубах, і укушение вужа зовсім нешкідливо.

Вужів у нас була безліч, особливо в купах соломи, що лежала біля гумна: як пригріє сонечко, так вони й виповзуть відтіля; сичать, коли підеш, Мова або жало показують; але адже не жалом змії кусають. Навіть у кухні під підлогою водилися вужі; як стануть, бувало, діти, сидячи на полу, молоко сьорбати, так уже й виповзе й до чашки голову тягне, а діти його ложкою по чолу

Але водилися в нас не одні вужі; водилася й отрутна змія, чорна, більша, без тих жовтих смужок, що видні у вужа біля голови. Таку змію кличуть у нас гадюкою. Гадюка нерідко кусала худобу, і якщо не встигнуть, бувало, покликати із села старого діда Охрима, що знав якісь ліки проти укушения отрутних змій, то худобина неодмінно впаде – роздує її, бідну, як гору. Один хлопчик у нас так само вмер від гадюки. Вкусила вона його біля самого плеча, і, перш ніж прийшов Охрим, пухлина перейшла з руки на шию й груди; дитя стали марити, метатися й через два дні померло. Я в дитинстві багато наслишался про гадюк і боявся їх страшно, начебто почував, що* мені оведеться зустрітися з небезпечною гадиною

Косили в нас за садом у сухій балці, де навесні всякий рік біжить струмок, а влітку тільки сировато й росте висока густа трава. Усяка косовиця була для мене святом, особливо як згребуть сіно в копиці. Отут, бувало, і станеш бігати по косовиці й із усього розмаху кидатися в копиці й борсатися в запашному сіні, поки не проженуть баби, щоб не розбивав копиць

От той^-те-так-те й цього разу бігав я й кувиркался: бабів не було, косарі пішли далеко, і тільки наш чорний більший собака Бровко лежала на копиці й гриз кістка. Кувиркнулся я в одну копицю, перевернувся в ній разів зо два й раптом підхопився з, жахом. Щось холодн і слизьке мазнуло мене по руці. Думка про гадюку мигнула в голові моєї – і що ж? Величезна гадюка, що я стурбував, вилізла із сіна й, піднімаючись на хвіст, готова була на мене кинутися. Замість того щоб бігти, я коштую як окам’янілий, начебто гадина зачарувала мене своїми безвеки-ми очами, що не моргають. Ще б хвилина – і я загинув; але Бровко, як стріла, злетів з копиці, кинувся на змію, і зав’язалася між ними смертельна боротьба. Собака рвав змію зубами, топтала лабетами; змія кусала собаку й у морду, і в груди, і в живіт. Але через хвилину тільки клаптики гадюки лежали на землі, а Бровко кинувся бігти й зник

Отут тільки відвертав до мене голос: я став кричати й плакати; прибігли косарі й косами добили ще, що тріпотіли шматки змії

Але дивніше всього, що Бровко із цього дня пропав і скитался невідомо де. Тільки через два тижні відвертав він додому: худий, худий, але здоровий. Батько говорив мені, що собаки знають траву, який вони лікуються від укусу гадюки

Наша батьківщина, наша батьківщина – матінка Росія. Батьківщиною ми кличемо Росію тому, що в ній жили споконвіку батьки й діди наші. Батьківщиною ми кличемо її тому, що в ній ми народилися, у ній говорять рідним нам мовою, і все в ній для нас рідне; а матір’ю – тому, що вона вигодувала нас своїм хлібом, випоїла своїми водами, вивчила своїй мові; як мати вона захищає й береже нас від усяких ворогів… Багато є на світі й крім Росії всяких гарних держав і земель, але одна в людини рідна мати – одна в нього й батьківщина

Переказ казки “Гадюка”