Переказ билини “Пісня про царя Івана Васильовича й відважного купця Калашникова”
“У златом вінці” сидить за трапезою грізний цар Іван Васильович. За ним коштують стольники, навпроти – бояри так князі, з боків – опричники. Усі бенкетують і славлять царя. Лише один відважний опричник Кирибеевич не пригубив золотого ковша. Опустивши голову на груди, він думає “думу міцну”. Насупив цар брови: може бути, опричник задумав недобре, иль служба набридла? “Не кору ти раба невартого,- відповідає Кирибеевич.- Серця печені не залити вином, думу чорну – не запригощати”. Він зізнається, що закохався в Алену Дмитрівну,
“За прилавкою сидить молодий купець, статий молодець Степан Парамонович, по прозванню Калашников”. Наступає вечір, порожніє широкий гостиний двір. Калашников вертається додому, але не зустрічає його молода дружина Алена Дмитрівна. Вона з’являється в порваному одязі, з розпатланими волоссями й розповідає, що на вулиці наздогнав її опричник Кирибеевич. Став він говорити їй про свою любов, пестити, цілувати:
“На щоках моїх і тепер горять, живим полум’ям розливаються поцілунки
Вона просить у чоловіка захисту й допомоги. Степан Парамонович посилає за двома молодшими братами й розповідає їм про те, що вийде завтра на кулачний бій зі злим опричником Кирибеевичем, що знеславив його сім’ю
Наступив ранок
Над Москвою великої, златоглавою, Над стіною кремлівської білокамінної Через далекі ліси, через сині гори, По тесовим кровелькам играючи, Хмаринки сірі разгоняючи, Зоря червона піднімається Відважні бійці московські сходилися на кулачний бій
Прийшов дивитися його й цар Іван Васильович. Велів він кинути клич добрим молодцям: “Виходите – ка в широке коло; хто поб’є кого, того цар нагородить; а хто буде побитий, тому Бог простить”. Викликає супротивників відважний Кирибеевич, і виходить до нього Степан Парамонович. “Не жарт жартувати, не людей смішити до тебе вийшов я тепер, бусурманский син,- говорить він.- Вийшов я на страшний бій, на останній бій!” Першим ударив опричник; на груди Калашникова погнулися від удару мідний хрест зі святими мощами з Києва; закапала кров. Подумав тоді Степан Парамонович: “Постою за правду до последнева!”
Приловчився він, приготувався, Зібрався із всею силою И вдарив свого ненависника Прямо в ліву скроню із усього плеча И опричник молодої застогнав злегка. Захитався, упав намертво; Повалився він на холодний сніг, На холодний сніг, начебто сосонка, Начебто сосонка, у сиром бору Під смолистий під Корінь підрубана
На питання пануючи, вільною волею чи або знехотя він убив свого супротивника, купець відповідає: “Я вбив його вільної волею, а за що про що – не скажу тобі, скажу тільки Богу єдиному”. Ширяй присуджує його до смерті, “і стратили Степана Калашникова смертю лютою, позорною…” Поховали егоза Москв-рікою, у чистому полі, на перехресті трьох доріг. Повз його безіменну могилу проходять люди добрі. “Пройде старий людина – перехреститься, пройде молодець – приосанится, пройде дівиця – пригорюнится, а пройдуть гуслярі – проспівають пісеньку”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)