Пейзажна лірика Павла Тичини

Розглядаючи творчість Павла Тичини, неможливо обминути пейзажної лірики поета. Його вірші “А я у гай ходила”, “Гаї шумлять”, “Квітчастий луг”, “Арфами, арфами” зачаровують весняною свіжістю, легкокрилою радістю, молодечим завзяттям. “Усе в нього (Тичини) співає і звучить, – писав про творчість поета критик О. Білецький, – земля – орган, співає стежка в городі, і весь город – суцільний зелений гімн, ріка тремтить, як музика…”
Читаючи поезію “Гаї шумлять”, чуєш звуки замріяних гаїв, шепіт трав, тихий шерех листя:

Гаї шумлять –
Я слухаю.
Хмарки біжать –
Милуюся.
Милуюся-дивуюся,
Чого душі моїй
так весело.

Прекрасною музикою озиваються до нас гаї, річки, ліси і луки. Це царство барв і звуків чисте і трепетне, воно звеселяє душу, не дає збідніти духовно:
Квітчастий луг і дощик золотий, . .
А в далині, мов акварелі, –
Примружились гаї, замислились оселі.

Ліричний герой і пейзажний малюнок вірша злилися воєдино у гамі найніжніших почуттів при змалюванні картини світання. У поезії “Світає…” автор засобом оксиморона створює своєрідний образ;

Промінням схід ранить ніч, мовби мечами.
Хмарки по всім небі й собі взолотіли,
Безмовні тумани тремтять над полями.
Підхоплююсь з ними і я, посвіжілий.
О, глянь, що над нами!
Розкраяно небо – мечами, мечами…

Змальовуючи картини природи, Павло Тичина добирає слухові та зорові образи: гаї шумлять, дзвін гуде, небокрай – як золото. У нього “біжать світи музичною рікою”, “коливається флейтами” захід сонця, “акордяться планети”, – усе сповнене ритму, тонів, кольорів. “Тичина – останній з наших поетів, хто серед руїни, в яку оберталися добрі людські почування, беріг, наче заповітну святиню, образ неба, образ землі, від нього освітленої і освяченої”, – писав Василь Барка. Справді, поета зачаровують звуки, рухи, гармонійно злагоджені й прекрасні. А оспівані в віршах картини природи допомагають читачам зберегти почуття піднесеності, доброго настрою, закоханості у рідний край.

Пейзажна лірика Павла Тичини