Пейзаж (фр. paysage вiд pays – країна, мiсцевiсть) – один iз композицiйних компонентiв художнього твору
Опис природи, будь-якого незамкнутого простору зовнiшнього свiту. Iснують статичнi пейзажи (спокiйне, врiвноважене зображення природи), динамiчнi (пiд час вирування стихiйних сил). Пейзажи за тематикою подiляються на: степовий, лiсовий, маринiстичний (опис моря), урбанiстичний (опис мiста), iндустрiальний (опис заводiв, домн, шахт). Естетичнi функцiї пейзажу у текстi залежать вiд епохи, в яку написано твiр, вiд його стилю i жанру. Природа у фольклорних творах антропоморфiчна, в давньому епосi – мiфологiчна, картини природи зображенi в античних епопеях, раннiх
Крізь серпанок сентиментальної ідеалізації у творі пробивається сувора правда про соціальне лихо тих часів – царську солдатчину, трагічну долю жінки-солдатки та її дітей, про беззахисність сироти.
У побудові оповіді, деяких сюжетних ходів і характеристик героїв повісті відчувається певний вплив народної Казки, а також агіографічної літератури.
У повістях Квітки-Основ’яненка, написаних після “Марусі”, простежується менше захоплення народнопоетичною стихією, більше наближення до живої дійсності, тенденція до увиразнення соціального тла, заглиблення в соціальні обставини та ширшого показу залежності формування характерів від середовища, виразнішої індивідуалізації образів-персонажів. У соціально-етичній повісті “Козир-дівка” (1836) показано новий для української літератури реалістичний образ вольової, завзятої, сповненої почуття людської гідності селянської дівчини Ївги, яка перемагає в боротьбі з сільською та повітовою владою і навіть губернським судом, добивається до губернатора й визволяє з в’язниці свого нареченого – бідняка-сироту Левка, несправедливо засудженого до заслання в Сибір. Вагоме місце в повісті відведене викривальному, в’їдливо-сатиричному зображенню судді та інших “судящих”, справника, голови, писаря, зрештою – дії цілої адміністративно-судової машини повіту, а почасти й губернії проти бідняка. Проводиться думка, що простий трудівник може домогтися своїх прав лише наполегливою боротьбою за них. Водночас реалістичне відтворення логіки розвитку подій порушується штучною щасливою розв’язкою в дусі просвітницько-сентиментального “торжества доброчесності” – появою “доброго” губернатора, який стає на захист селянина й карає кривдників.
Ще вищого рівня реалізму письменник досяг у соціально-етичній повісті “Сердешна Оксана” (1838), де розробляється тема зведення паном дівчини-селянки. В багатьох повістях із “спокушаннями”, що з’явилися в російській літературі після “Бідної Лізи” М. Карамзіна тема Кохання пана й селянки чи “людей культури” й “людей природи” розкривалася в плані “неприродності”, ненормальності такого явища. Так ці стосунки розумів і Квітка, присвятивши їх зображенню повісті “Сердешна Оксана” й “Щира любов”.
Сюжетна, основна частина більшості повістей і оповідань Квітки-Основ’яненка побудована за фольклорними зразками й своєю лінійною композицією, одномотивністю сюжету є близькою до народних казок, оповідань, переказів, балад. Оповідання будується за зразком анекдоту: в кінці сюжету – різкий злам.
У стильових пошуках Квітка-Основ’яненко як автор сентиментально-реалістичних повістей звертався до народнопісенної лірики, що сприяло їх лірично-емоціональному забарвленню і на багато десятиліть визначило характерний ліризований стиль української прози.
Водночас з орієнтацією письменника на уснопоетичний спосіб зображення персонажів пов’язано певну стереотипність, повторюваність рис героїв, недостатність індивідуальної своєрідності персонажів, особливо в раніших його творах, наприклад у “Марусі”.
В останніх роках творчої діяльності Квітки-Основ’яненка виявляється його тяжіння до новелістичних принципів жанротворення. Зокрема, в оповіданні реалістично-романтичного характеру “Перекотиполе” (1840), написаному на основі народної притчі-новели, в якій розповідається про вбивство одного заробітчанина іншим і про невідворотність покарання за злочин, маємо характерні для новели розповідь про незвичайну життєву подію, напруженість, драматизм дії й раптовий, різко визначальний для героїв і їх долі поворот у її розвитку, складність обставин, у які потрапляють герої, обмежену кількість дійових осіб, психологізм у їх характеристиці, підтекст. Однак “Перекотиполе” Квітки принципово відрізняється від новели композиційною розлогістю й розгалуженістю, морально-побутовою деталізацією характеристик героїв.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)