Пародія як художній прийом в “Історії одного міста” М. Е. Салтыкова-Щедріна

Так почнемо повість цю… М. Е. Салтиков-Щедрін Пояснюючи “Історію одного міста”, Салтиков-Щедрін затверджував, що це книга про сучасність. У сучасності він бачив своє місце й ніколи не вважав, що створені їм тексти будуть хвилювати його далеких нащадків. Однак виявляється достатня кількість причин, завдяки яким його книга залишається предметом і приводом для пояснення подій сучасної читачеві дійсності. Однієї з таких причин, безсумнівно, є прийом літературного пародіювання, що активно використовує автор. Особливо це помітно в його

“Звертанні до читача”, що написано від імені останнього архіваріуса-літописця, а також в “Описі градоначальников”. Об’єктом пародіювання тут є тексти давньоруської літератури, і зокрема “Слово об полицю Игореве”, “Повість минулих літ” і “Слово про погибель землі Росіянці”.

Всі три тексти були канонічними для сучасного письменникові літературознавства, і необхідно було виявити особливу эстетическую сміливість і художній такт, для того щоб уникнути вульгарного їхнього перекручування. Пародія – особливий літературний жанр, і Щедрін виявляє себе в ньому щирим художником.

Те, що він робить, – він робить тонко, розумно, добірно й смішно. “Не хочу я, подібно Костомарову, сірим вовком нишпорити по землі, ні, подібно Соловйову, шизым орлом ширяти під облакы, ні, подібно Пипіну, розтікатися думкою по древу, але хочу ущекотать прелюб’язних мені глуповцев, показавши миру їхні славні справи й преподобний той Корінь, від якого знамените це древо відбулося й галузями своїми всю землю покрило”.

Так починається глуповская літопис. Величний текст “Слова…” письменник організує зовсім по-іншому, помінявши ритмічний і значеннєвий малюнок

Салтиков-Щедрін, використовуючи сучасні йому канцеляризми (у чому, безсумнівно, позначилося те, що він виправляв у м. В’ятці посада правителя губернської канцелярії), уводить у текст імена істориків Костомарова й Соловйова, не забувши при цьому й свого приятеля – літературознавця Пипіна. Таким чином, пародируемый текст надає всієї глуповской літопису якесь достовірне псевдоісторичне звучання, майже фейлетонне трактування історії. А для того щоб остаточно “ущекотать” читача, трохи нижче Щедрін створює густий і складний пасаж за мотивами “Повести тимчасового років”. Згадаємо щедринских головотяпів, які “об усе головами тяпают”, гущеедов, долбеж-ников, рукосуев, куралесов і зіставимо з галявинами, “живучими самі по собі”, з радимичами, дулібами, древлянами, “живучими по-скотски”, звіриним звичаєм, і кривичами. Історична серйозність і драматизм рішення про заклик князів: “Земля наша велика й рясна, а порядку в ній немає. Приходите княжити й володіти нами” – стає в Щедріна історичною несерйозністю. Тому що мир глуповцев – це мир перевернений, задзеркальний

И Історія їх задзеркальна, і закони її задзеркальні діють по методу “від противного”. Князі не йдуть володіти глуповцами. А той, хто нарешті погоджується, ставить над ними свого ж глуповского ” злодія-новатора”. И будується “преприродно прикрашений” місто Глупов на болоті в сумовитому до сліз пейзажі

“ПРО, світло-світла й прекрасно прикрашена, земля Російська!” – піднесено викликує романтичний автор “Слова про погибель землі Росіянці”. Історія міста Глупова – це противоистория. Вона змішана, гротескна й пародійна опозиція дійсного життя, Алл С о ч. Р В опосередковано, через літописи, що висміює саму історію

И тут почуття міри не змінює авторові ніколи. Адже пародія, як літературний прийом, дозволяє, спотворивши й перевернувши реальність, побачити її смішні й гумористичні сторони. Але ніколи Щедрін не забуває, що предметом його пародій є серйозне. Не дивно, що в наш час сама “Історія одного міста” стає об’єктом пародіювання, як літературного, так і кінематографічного. У кіно Володимир Вівчарів зняв довгу й досить сумовиту стрічку “Воно”. У сучасній літературі В. Пьецух здійснює стильовий експеримент за назвою “Історія одного міста в новітні часи”, намагаючись виявити ідеї градр-уряду в радянські часи

Однак ці спроби перевести Щедріна на іншу мову закінчилися нічим і були благополучно забуті, що свідчить про те, що унікальна значеннєва й стильова тканина “Історії…” може бути перепародійована сатиричним талантом якщо не більшим, те рівним таланту Салтыкова-Щедрина.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Пародія як художній прийом в “Історії одного міста” М. Е. Салтыкова-Щедріна