Парадокс долі Мартіна в романі Джека Лондона “Мартін Иден”


Популярність нерідко обертається для письменника не тільки придбаннями, вона веде й до відомих втрат. Виникає небезпека полегшеного й вибіркового сприйняття його досвіду. Створюється якийсь образ, що першим враженням, зробленим книгами, не допомагає, а скоріше заважає зрозуміти його творчість у всій широті й багатогранності. Найчастіше виявляється чудової всього лише одна, і звичайно не сама істотна, сторона творчої індивідуальності майстри. “Ви говорили: Джек Лондон, гроші, любов, пристрасть”, – іронічний рядок Маяковського надзвичайно точно доносить саме той стереотип відносини до американського прозаїка. І тепер, через час, добре видно, що у Творчості Лондона бути тільки даниною ілюзіям і не пережило випробувань реальним життям, а що залишилося в літературі назавжди.

Величезним літературним надбанням для літератури став роман “Мартін Иден” – творча вершина Джека Лондона. У радянський час вітчизняні критики не раз намагалися витлумачити роман як викриття продажності буржуазного суспільства, жертвою якого стає передове, що капітулював в остаточному підсумку. Така критика виправдана, але все-таки занадто однозначна й різання. Причини, які привели Мартіна до життєвої катастрофи, лежать глибше, і справа не в одній лише “капітуляції”. Та й чи була вона? Адже Мартін не штампував книгу за книгою, коли видавці брали нарозхват


усе, що він пише. Він пішов з життя, зрозумівши, що талант покинув його назавжди. Зображення законів “успіху” відсунулося на другий план, коли Лондон повною мірою відчув масштаб і значення того образа художника, що він створював. Тему роману письменник сформулював сам: “трагедія одинака, що намагається вселити істину миру”. Драма героя починається не в момент його зустрічі з Руф’ю Морз. Нерозмірність їхніх духовних обріїв занадто очевидна, щоб Руф всерйоз могла впливати на Мартіна, прилучаючи його до своїм вульгарного “ідеалам”. У його відносинах з Руф’ю розігрується конфлікт эстетической краси й грубий жизненной реальності, що позначиться на подальшій долі героя й стане нерозв’язним протиріччям всього життя.

Джек Лондон додав цій проблемі “вічне” значення. Адже його герой – художник, що вийшов з народу, а це явище, що стало характерним лише в XX столітті. І сутність цієї драми не вичерпується тим, що Мартіна чекає вбогість і що він витратить весь відпущений йому запас творчих сил, перш ніж до нього прийде визнання. Безсумнівно, він міг би зробити більше й не розплачуватися за кожний свій крок у мистецтві, або б не приніс у нього зовсім новий життєвий досвід і своє суворе світовідчування.

Драма починається тоді, коли Мартін, усвідомивши в собі художника, вирішує зробити мистецтво своєю професією. Молодий письменник треба завітам поета Бриссендена: любити красу заради її самої, служачи їй беззавітно. Але адже творчість неможливо без сприймаючого його, без тої самої публіки, який з повною підставою зневажає Бриссенден, а слідом за ним і Мартін. Вся справа в тому, що публіка – це Морз і їм подібні. На початку творчості – це великий творчий порив, а завершення творчого акту – це мідні труби пекла: дріб’язкова й неварта боротьба з видавцями, блошині укуси критиків і лайка шедевра самовдоволеними товстосумами. І Мартін не може вийти із цього порочного кола



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Парадокс долі Мартіна в романі Джека Лондона “Мартін Иден”

Categories: Нові твори

Links