Афонька! Де був-побував, як від мене біг?» — «У вашої, пан, селу — у мужика під клунею лежав».- «Ну, а якби клуня-те спалахнув?» — «Я б його ладь отпихнул».- «А якби клуня-те загорівся?» — «Я б, пан, погрівся».- «Стало, ти моє село знаєш?» — «Знаю, пан».- «Що, багаті мої мужички?» — «Багаті, пан! У семи дворів одна сокира, та й той без сокирища».- «Що ж вони з ним роблять?»

Один ведмідь, коли він став дуже старим і не міг уже полювати на корів і биків, не міг лазити по високих деревах, щоб красти звідти мед у бджіл, розвів курей і став годуватися ними. Але кури погано розводилися у нього: не було у ведмедя курятника, і курей несли хижі птахи. Щоб позбутися такого лиха, ведмідь розв'язав

Жив мужик (хохол) так баба; у них був працівник — хитрий, молодий. Та занадився до тієї баби піп ходити; як тільки почує, що чоловіка будинку ні, зараз і прибіжить до неї. Працівник це помітив. Ось справа була у саму косовицю — зібрався мужик увечері їхати до моря за піском, запріг коней і виїхав на вулицю. «Послухай, хазяїн, — говорить працівник, — не їзди нонче за піском, відвертай потихеньку

Давним-давно жив один могутній цар. Було у нього дві дружини. Від однієї дружини у нього було сім синів, а від другий - всього-на-всього один - самий улюблений син Хушкийяр. Хоча Хушкийяр був самим молодшим із братів, але по силі й відвазі не уступав він старшим, і цар радісно посміхався, дивлячись на веселі ігри свого улюбленця.

Пройшло кілька

Було або не було, зустріли одного разу кішка й сторожовий пес.

Пес цілий день ганяв по лугах, допомагаючи пастухові опікувати череду, а ввечері із превеликим апетитом з'їдав усе, що залишав йому хазяїн, а потім засипав міцним сном.

Кішка запитала пса:

- Поясни, друг мій, як же це так: життя твоя

Жила у одному селищі дівчинка, яка не любила ходити ніжками. Кликали цю ледачу дівчинку Бручолина. Та була у неї бабуся, старенька, сива. Ось одного разу пішла бабуся із внучкою на лучку квіти збирати. Нарвали вони великий букет ромашок і кульбаб і не поспішаючи відправилися додому. Але дуже скоро Бручолине

Давним давно, багато років тому, на устя п'яти глибоководних, рік із широкими долинами й палаючими мисами, під деревом з густими галузями жив був Тивгунай молодець. Цей молодець не знав ні батька, ні матері, не знав, чи грозою, чи жінкою породжений або сам з колиски вийшов – був сиротою. Перегриз він зубами шелюга й, звивши тятиву, зробив собі маленький мисливський лук з лика шелюги. Та жив,

Жив-Був селянин по імені Тумхиленг. Довго він міркував, чому на землі рис такої дрібний. Та ось почув Тумхиленг, що на небі є дуже великий рис, завбільшки із плід лангсата й називається цей рис малансот. Але жителі неба не продають малансот людям землі.

Та став Тумхиленг думати, як би дістати кілька зерен малансота. Він порадився зі своїми

У одного бідного старого було три сини: двоє старших - розумні, а третій - дурень.

Коли старий умер, старші брати розділили між собою усе, що залишилося від батька, а дурневі дали тільки спицю від колеса гарби так сказали, що й цього багато; адже недарма говорять у народі: "Дурному синові не залишай спадщини, не піде воно йому взапас".

Розв'язали

На краю маленької деревеньки жив селянин Кижаван. Він був дуже бідний і не мав ніякої родички, навіть далеких. Але Кижаван не горював: він дружив з усіма лісовими жителями - звірами й птахами. А у кого багато друзів, той хіба нудьгує коли-небудь?! Кижаван добре знав мову звірів і птахів. Зустріне він кого-небудь із лісових мешканців, поговорить із ним - і легко