Пафос і сатира в добутках А. П. Платонова (По повісті “Таємна людина”)


Андрій Платонович Платонов починає друкуватися в 1921 році. Він дебютує з віршами й публіцистикою, в 1927 році випускає збірник оповідань, стає відомим. Повість “Таємна людина” виходить в 1928 році. Художній мир Платонова суперечливий і трагичен. Він звертається до теми “маленької людини” з його потаємністю в душі, продовжуючи традиції Н. М. Карамзина, А. С. Пушкіна, Н. В. Гоголя, Ф. М. Достоєвського, А. П. Чехова. У Платонова “маленька людина” називається “таємним”, тому що він особливий, незвичайний, навіть чудакуватий.

Приміром, машиніст Фома Пухів, герой повести “Таємна людина”, відрізняється безпосередністю, дитячим, наївним сприйняттям миру. Пухів тонко почуває людей і природу, він зустрічає різних людей і намагається зрозуміти щось важливе в собі. Навколишньої ж не під силу зрозуміти Фому Він здається їм те “придуркуватим мужиком”, те “вітром, що дме повз вітрило революції”, “корявою людиною”, що ріже ковбасу на труні дружини.

Але ніхто не розуміє, що робить він це від голоду, а не з бажання поглумитися. Слово “таємний” у контексті оповідання розуміється як природний, з відкритою душею, що має той скарб, що неможливо втратити. Такі герої злиті із природою, зберегли ідеал людського життя й відчуття споріднення з усіма людьми. Герої Платонова не характерні, вони наділені однаковими рисами, всі вони


“таємні люди”. Пухів шукає сенс революції, пускаючись впуть.

Він пориває зі своєю осілістю, домашнім комфортом і воодушевленно починає рух. Важливіше всього для героя затишок у душі. Пухів думає про своє місце в житті, зв’язку із природою. Для розкриття характеру свого героя Платонов вибирає мотив мандрівництва А с цим мотивом у російській літературі тісно зв’язаний образ праведника в пошуку істини. У повісті сюжет мандрівки має другий план: символізує нове народження людини.

Ця тема є наскрізною в добутках Платонова, пов’язаних з революцією. Від її автор переходить до теми пробудження всього народу. Лейтмотив дороги, мандрівки Пухів подорожує в Баку, у Новоросійськ, у Царицин утворить сюжет повести, це символ духовного пошуку героя Іде він, не маючи мети й не розшукуючи неї.

Пухів не може винести самітності й, переймаючись почуттям до миру, шукає вічні істини, які могли б заповнити порожнечу в його душі. Він не випадково названий Фомою: як Фомі невіруючому, йому хочеться у всім переконатися самому, і він не страшиться небезпек. А апостол Фома до того ж єдиний, хто зрозумів таємний, таємний зміст навчання Христа. Пухів же хоче осягти зміст і підсумки революції, глянувши на неї зсередини народного буття Не все побачене його радує.

“Навіщо революція, якщо вона не несе вищої справедливості? Тільки бенкет смерті, всі нові й нові жертви”, думає Фома, не знаходячи для неї місця в душі. Як спостерігач, Фома бачить, що морального майбутнього в революції немає.

Це розчарування народжує іронію. Іронічний автор показує нам портрет Троцкого, намальований поверх Георгія Переможця “поганою фарбою”. Епоха бюрократизму й номенклатури опошлила революцію. “Історія бігла в ті роки, як паровоз, тягнучи за собою на підйом всесвітній вантаж убогості, розпачу й смиренної відсталості”, свідчить письменник Можна сказати, що герой Платонова автобиографичен і виражає почуття й думки автора. Для Платонова головним у творчості була не майстерність, а щирість.

У своїх добутках про війну й революцію письменник міркує, як існують люди в період революційної катастрофи. Зокрема, розглядається доля людини з народу в дореволюційну й революційну епоху. Автор не вірив вреволюцию. У публіцистиці Платонова цього років виражений утопічний погляд на що відбувається, відчуття історії як апокаліпсиса.

У Платонова є сатиричний початок у добутках, які не є такими по пафосі. Незвичайна мова в стилі гасел і штампів, схована іронія автора, гротеск і гіпербола розкривають читачеві зміст добутку. Платонов швидко відчув, що таке бюрократія й показав читачеві, як “таємна людина” міняється й вироджується, перетворюючись у чиновника, як колишній “простацький” матрос Кульок, що тепер уважає себе “загальним керівником Каспійського моря” і роз’їжджає на автомобілі Він тренується в умінні “так знамените й фігурно розписатися, щоб потім читач його прізвища сказав: товариш Кульок це інтелігентна людина”, перевертає “більші папери на дорогому столі”.

Кульок не говорить, а агітує. Пухову він теж пропонує “стать командиром нафтової флотилії”, але герой не хоче начальствовать. Саркастична сатира й скепсис відносно революційного процесу, “зображення страшних рис мого народу”, як писав Платонов, викликали постійне неприйняття критики.

Автор не підтримує поетизацію громадянської війни влитературе. “Іронія Платонова була вираженням болю письменника, що вірив і в утопію, і в її мову… Платонов єдиний показує, що колективізація була із психологічної точки зору ин-фантилизацией селянства… Платонова можна назвати релігійним письменником, незважаючи на те що його герої письменник усвідомить це шукають “мниму віру”, є апостолами псевдорелигии”, – містить М. Геллер у своїй книзі “Андрій Платонов у пошуках щастя”.

Він уважає, що герої Платонова приймають комунізм як нову релігію, але искажающую християнство. Герой проходить досить складний шлях від “зовнішнього” у собі до “таємного”. У фіналі Пухів бачить “розкіш життя й шаленство сміливої природи”, примиряється у своїх моральних і філософських шуканнях. Він бачить свою неповторність і сіяє в людях душу, що є головним, по Платонову. Письменник висловлює тезу про неповторну цінність кожної людини, його сердечності й жалі, говорячи про те, що кожний повинен знайти своє “Я”, як Пухів.

У цьому укладена його віра вчеловека. У фіналі Пухів почуває “своє життя у всю свою глибину до таємного пульсу” і доходить висновку, що для цілісності миру необхідно загальне братерство



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Пафос і сатира в добутках А. П. Платонова (По повісті “Таємна людина”)

Categories: Твори з української літератури

Links