Отже, пишемо: Образ Ігоря – захисника Руської землі у “Слові о полку Ігоревім”

В історії загальнолюдської культури є пам’ятки, що відображають найкращі риси, властиві тому чи іншому народові. До таких шедеврів мистецтва належить і “Слово о полку Ігоревім”. Коли я гортаю сторінки цього твору, на мене ніби дихає героїчна Давня Русь. З рядків поеми постають образи численних руських князів з їхніми доблестями і вадами, в їхніх складних взаємовідносинах між собою та іноземними сусідами. Я бачу радість перемоги і біль поразки; я бачу князя Ігоря, який веде в похід свою дружину… Ігор Святославич – ніби втілення всіх князівських доблестей. Він – полум’яний патріот Руської землі. Знаючи, що половці постійно загрожують напасти на батьківщину русичів, він разом зі своїм братом Всеволодом веде дружину у похід. Треба захистити рідну землю, навіть якщо смерть буде чекати у дорозі!

Ігореве військо вирушило в похід. Але раптом тьма покрила всіх воїнів. За повір’ями русичів, затемнення сонця – це погана ознака, провісник нещастя. Ігор знає про це, але не хоче скорятися перед обставинам. Перед обличчям страшної своїми фатальними попередженнями природи він не втрачає мужності, присутності духу і бойової рішучості. Ігор сповнюється ратного духу і заохочує свою дружину, говорячи, що краще смерть, ніж полон: “Браття і дружино! Лучше ж би потятими бути, аніж полоненими бути”. Яка безстрашна ця людина, адже Ігор не

впевнений, чи перемога чекає його! Можливо, що він ніколи більше не повернеться додому.

Але це не може зупинити Ігоря. Він і не думає про повернення і хоче вступити в битву з ворогами батьківщини і або голову в ній зложити, або перемогти – напитися шоломом з Дону: “Хочу-бо, – сказав, – списа поламати кінець поля половецького; з вами, русичі, хочу голову свою положити або попити шоломом з Дону!” Саме його хоробрість і допомагає перемогти у першій битві з половцями. Руські потоптали погані половецькі полки і, наче стріли, розлетілись по степу за здобиччю. їхня здобич була настільки багатою, що покривалами, плащами, кожухами та іншими половецькими дорогоцінностями гатили трясовину та робили мости по заболочених, розмитих весняними дощами степових дорогах. Один Ігор знехтував здобиччю і взяв собі лише бойові знаки ворога – червоний стяг, білу хоругву, червоний бунчук і срібний держак. Високе благородство Ігор виявляє й під час вирішальної битви, коли він в розпалі бою “заворочает” полки на допомогу братові Всеволоду: “Ігор полки завертає: жаль-бо йому милого брата Всеволода”. Але поразка неминуча: про неї попереджала ще природа – і “сонце йому тьмою путь заступало; ніч, стогнучи йому грозою, птиць збудила…” Ми бачимо понуру і скорботну картину скрутного становища Русі, до якого призвела поразка. І винні в цьому честолюбство і самовпевненість князя Ігоря. Звинувачує його і Святослав, автор безсмертного “золотого слова”. Говорить він, звертаючись до Ігоря та Всеволода: “Ви ж сказали: “Мужаймося самі – минулу славу самі заберем і прийдешню самі поділим!” Вони не послухали свого “батька” Святослава і цим збудили підступність половцДв, розв’язали їм руки, дали привід порушити мир. Вічним докором Ігореві буде те, що він утопив спокій і достаток Русі на дні річки Каяли, багато насипав туди руського золота, а сам пересів із золотого князівського сідла у сідло рабське, тобто потрапив у полон.

Але все ж таки автор “Слова” співчуває Ігорю. Він радіє, коли князеві вдалося втекти з полону, описуючи, як і Бог, і природа допомагають йому. Автор подає вчинки Ігоря в казково-легендарному стилі. Він побіг горностаєм, упав білим гоголем на воду, стрибнув на швидкого коня, а потім зіскочив з нього сірим вовком. Соколом злітав він під хмари, збивав гусей і лебедів на сніданок, обід і вечерю. Під радісне вітання Ігор прибуває до Києва. До щасливих голосів приєднується і голос самого автора: “Як тяжко тілу без голови, так і Руській землі без Ігоря”. І ось я закриваю останню сторінку “Слова о полку Ігоревім”. Я ніби побачив(ла) своїми очима хороброго князя Ігоря, який намагався захистити Руську землю, ніби відчув(ла) іскру того патріотичного полум’я, яке надихало колись автора на створення його безсмертної поеми. І хоч минуло багато вже часу після її виникнення, але ще й досі вона хвилює своєю неповторністю, своїм благородним і патріотичним змістом! Іноді пропонують іншу тему: “Ярославна – образ люблячої жінки в “Слові о полку Ігоревім”.

“Плач Ярославни” є одним з найпоетичніших витворів світової літератури. Він символізує любов, вірність та тугу дружини. Зверніть на це увагу, коли будете писати твір. Відзначте, що плачі здавна широко застосовувались у народних обрядах, у думах, казках. Так, у народних казках і піснях, казках Пушкіна і баладах Шевченка дівчата виглядають своїх милих щодня, щогодини, довгими роками й тужать за ними. І Ярославна разом з іншими руськими жінками плакала не тільки тоді, як довідалась про нещасливу битву. Вона тужила за чоловіком увесь час, поки він перебував у полоні. Ярославна оплакує Ігоря не лише як чоловіка, а й як Захисника батьківщини, що зазнав поразки в битві з ц ворогами.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Отже, пишемо: Образ Ігоря – захисника Руської землі у “Слові о полку Ігоревім”