Особливості проблематики одного з добутків В. Распутіна

Валентин Распутін – один з найвідоміших письменників нашого часу, у Творчості якого найважливіше місце займає

Проблема взаємини людини із природою.

Образ “єдиної реальності”, ідеального миру-порядку, насильно уничтоженого людиною, створює автор в

Повести “Прощання із Запеклої”,

Написаної в середині сімдесятих років 20-го століття. Добуток з’явився в той момент, коли процес

Руйнування зв’язку людини із приро

Дой дійшов до критичної крапки: у результаті будівництва штучних водоймищ під воду йшли

Родючі

землі, розроблялися проекти по перекиданню північних рік, знищувалися безперспективні дерев-ни.

Распутін побачив глибинний зв’язок екологічних і моральних процесів – втрату миром споконвічної

Гармонії, руйнування зв’язків етичного миру особистості й росіянці духовної традиції. В “Прощанні із Запеклої” цю

Гармонію персоніфікують жителі села, старі й баби, і насамперед, бабка Дар’я. Распутін показав

Ідеальний мир природи й людини, що живе згідно з ним, що виконує свій трудовий борг – збереження

Пам’яті про предків. Батько Дар’ї колись залишив їй заповіт

: “Живи, ворушися, щоб міцніше зачепити нас із

Білим світлом, занозить у їм, що ми були…” Ці слова багато в чому визначили її вчинки й відносини з

Людьми. Автор розвиває в повісті мотив “останнього строку”, суть якого укладена в тім, що кожна людина

Своєю присутністю у світі встановлює зв’язок між минулим, сьогоденням і майбутнім. У повісті присутні два

Миру: праведний, котрий бабка Дар’я називає “отут!

“,- це Матера, де всі “знайомо, обжите й уторовано”, і мир гріховний – “там” – поджегщики й новий

Селище. Кожний із цих мирів живе за своїми законами. Материнські старі не можуть прийняти життя “там”, де

“про душу забули”, совість “потріпали”, пам’ять “истончили”, але ж “мертві…запитають”.

Найважливішою проблемою повести є доцільність втручання людини в мир природи. “Який

Ціною?”,- мучається питанням син бабки Дар’ї Павло. Виявляється, праця, що з погляду християнської

Психології є благодійник, може стати руйнівною силою. Ця думка виникає в міркуваннях Павла про

Том, що нове селище побудоване якось неполюдски, “нісенітно”.

Зведення ГЕС, у результаті якої буде затоплений острів Матера, руйнування цвинтаря, спалення будинків і

Лісу – все це більше схоже на війну з миром природи, а не на його перетворення. Як трагедію сприймає

Все происходящее бабка Дар’я : “Нині світло навпіл переломилося”. Упевнено стару Дар’ю й у тім, що легкість,

З якої люди рвуть всі зв’язки, безболісність растования з рідною землею, будинком, є складовими

“полегшеного життя” людей безпам’ятних, байдужих і навіть жорстоких. Називає таких людей Дар’я “обсівами”.

В. Распутін з гіркотою відзначає, що втрачено почуття споріднення, загублена у свідомості молодих людей родова

Пам’ять, і тому їм незрозумілий біль старих, що прощаються із Запеклої як з живою істотою.

Епізод руйнування цвинтаря, рятувати яке кидаються жителі села-

Один із ключових у повісті. Для них цвинтар – це мир, у якому про-

Должают жити їхні предки. Стерти його з особи землі – це злочин. Розірветься тоді невидима нитка,

Єднальний мир воєдино. От чому на шляху бульдозера встають древні баби.

Людина в художній концепції Распутіна невіддільна від зовнішнього миру – тварини, рослинного,

Космосу. При порушенні навіть однієї ланки цієї єдності рветься весь ланцюг, мир втрачає гармонію.

Близьку смерть Матеры першим передчуває Хазяїн острова – маленький звірок, що символізує, по

Задуму автора, природу в цілому. Цей образ надає оповіданню особливий глибинний зміст. Він поз-воляет

Побачити й почути те, що приховано від людини : прощальні стогони хат, “подих взрастающей трави”, притаєну

Метушню пичуг,- одним словом, відчути приреченість і близьку загибель села.

“Чому бути, того не минути”,- упокорився Хазяїн. І в його словах – свідчення безпорадності природи

Перед людиною. “Якою ціною?”,- це питання не виникає в поджегчиков, чиновника Воронцова або “това-

Рища Жука з відділу по зоні затоплення”. Мучить це питання Дар’ю, Катерину, Павла й самого автора.

Повість “Прощання із Запеклої” дає відповідь на це питання : ціною втрати “природного ладу”, загибелі праведного

Миру. Він (мир) тоне, поглащается туманом, губиться.

Фінал добутку трагичен: залишилися в Матере старі чують тужливе виття – “прощальний голос

Хазяїна”.Подібна розв’язка закономірна. Вона визначена ідеєю Распутіна. А ідея така: люди без душі й без

Бога( “у кому душу, у тім і Бог”,-говорить бабка Дар’я) бездумно здійснюють перетворення природи, суть

Яким у насильстві над всім живим. Руйнуючи гармонічний мир природи, людина приречена зруйнувати себе самого


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Особливості проблематики одного з добутків В. Распутіна