Особливості лірики М. А. Волошина
1. Коктебельский будинок поета. 2. Рання творчість Волошина. 3. Пізній період творчості Його вірші – бездоганно точні бачення. И. Г. еренбург М. А. Волошин (187711932) народився в Києві, серед його предків були запорізькі козаки й німці, що обрусіли. Він рано втратився батька, а в 1893 році його мати купила землю в Коктебеле, куди Макс виїхав після своєї московської юності Це місце пізніше стало для поета джерелом натхнення, його обителлю. Подорожуючи по Європі, Волошин дізнавався скарби культури миру.
Але серцем, культурним центром для письменників
По визнанню поета, коктебельский пейзаж був для нього найкрасивішим видовищем, що він коли-або бачив. Він постійно втілював його у своєму мистецтві аквареллю й віршами. Тут у Волошина з’явилася традиція подорожувати по горах. Недалеко від будинку піднімалася скеля, що дивно нагадує профіль самого поета.
Волошин мав дуже колоритну зовнішність,
Мій будинок розкритий назустріч всіх доріг. У прохолодних келіях, білених известкой, Зітхає ветр, живе глухий розкат Хвилі, що злітає на берег плоский, Полиновий дух і твердий тріск цикад Росіянин поет, художник, літературний критик, мистецтвознавець, він приймав у себе багатьох знаменитих письменників, художників, артистів, учених, хтось приїжджав до нього в гості, заради спілкування з іншими, хтось – в укриття. Ця неуявна людина умудрялася під час війни ховати червоних від білих і білих від червоних.
У ті дні мій будинок-сліпої й запустілий – Зберігав права притулку, як храм, И розчинявся тільки втікачам, Що Ховалися від петлі й розстрілу. Він уважав Радянську владу далекої, але не емігрував, залишившись “у роки неправди, паденья й разрух в уединеньи виплавити свій дух і вистраждати велике познанье”. З-під пера Волошина вийшов один з перших російських маніфестів модерністської естетики, подальші його статті установлювали принципи модернізму, він виконував свою просвітительську місію через мистецтво.
Волошин уважав, що в кожній людині “схований ангел, на який наросла диявольська маска, і треба допомогти неї перебороти, згадати самого себе”. Перший вірш “Над могилою В. К. Виноградова” (директори феодосійської гімназії) було надруковано в 1895 році. Захопившись французькою літературою, Волошин прагнув познайомити з нею російського читача.
В 1910 році вийшов перший поетичний збірник “Вірша. 1900ї1910″, де були вірші, написані під впливом французьких поетів-сучасників В. Я. Брюсов називав Волошина теперішнім майстром, учителями його стали Т. Готьє, Ж. М. ередиа, е. Верхарн. Від них у його віршах була карбованість, яскравість образів, зображальність, точність епітетів – те, що називається чистою лірикою. Його вірші критики називали занадто античними. Венеція – казка Стародавні зданья Горять перламутром у відливах туману.
На всім нескінченний смуток увяданья Осінніх тонів Тиціана. Новий збірник віршів, “Anno mundi ardentis, 1915″ (“У рік палаючого миру 1915″) представляв події Першої світової війни в образах з Біблії, античності. Передчуття кінця світу, Всесвітній потоп, схід Зірки-Полиню, містичність – от образи, що наповнили цей збірник. Томимий снами, я дрімав, Не чуючи близької непогоди; Але гримнув грім, і ветр упав, И світло померк, і здулися води И хтось для моїх кроків Провів невидимі тропи По стогнам буйних міст Обьятой полум’ям Європи. Уже в петлях скрипіли двері И в стіни били прибій з розбігу, И я, як запізнілий звір, Увійшов останнім усередину ковчега.
Любов до Росії удержала його на батьківщині. “Стих залишається для мене єдиною можливістю вираження думок”, – говорив Волошин Його хвилює доля країни, він – супротивник її розбазарювання, призиває зберегти всі культурні цінності Росії. В 1918 році вийшов збірник “Иверни”.
Його Волошин побудував по міфі про чотири стихії Землі, які визначають життя людини – землі, воді, вогні й повітрі. У його поданні людин – мандрівник, “спочатку мандрівник віддається враженням зовнішнього миру, переходить потім до більше глибокого й гіркого почуття матері-землі… проходить крізь випробування стихією води… пізнає вогонь внутрішнього миру й пожежі миру зовнішнього…
“. В 1919 році надрукований поетичний збірник “Демони глухонімі”, де була містична ознака революції, її порівняння з бесівською одержимістю, Французька революція підносила як прообраз катастрофи, були міркування автора про шляхи Росії, думка про особливу роль в історії російського народу. Не тим же ль духом одержима Ти, Русь глухоніма! Біс, Укравши твій розум і волю, Тебе кидає у вогонь і воду, Об камені б’є й жене в ліс. У збірник 1925 року “Неопалима Купина” увійшли вірші про війну, революцію, але він не був опублікований, тому що погляди Волошина розходилися з державною ідеологією. Він створює образ зганьбленої “Росії розп’ятої”.
Незабаром, в 1923 року, Волошина почали труїти, і до друку не потрапило ні одного рядка з 1928 по 1961 рік. “Творчість Волошина – щільне, вагоме, майже що творчість самої матерії, із силами, що не сходять понад, а подаваними тієї – мало наскрізь прогрітої, – спаленої, сухий, як кремінь, землею, по якій він так багато ходив і під якою нині лежить” – цими словами М. И. Цветаевой мені хочеться підбити підсумок оповідання про цю дивну, талановиту, багатопланову людину
(2 votes, average: 3.50 out of 5)