Особливості індивідуального стилю австрійського письменника Франца Кафки (за оповіданням “Перевтілення”)

“Найсмішніше в житті – це трагедія” – такий девіз людей, сильних духом. Проте навіть найсильніша людина у світі не може прожити без підтримки близьких людей. Найчастіше життєва трагедія стає можливою саме тому, що оточуючі раптом відштовхують тебе від себе. Тисячі хворих, самотніх страждають від того, що вони нікому не потрібні. Новела Ф. Кафки “Перевтілення” розкриває перед нами внутрішній світ людини, яка раптово опинилася в ситуації відчуження і відчаю.

Дослідники вважають творчість австрійського письменника модерністичною,

щоправда не існує єдиного погляду на те, до якої літературної течії він належить. Більшість вважає, що він експресіоніст. Одного разу Кафка сказав: “Я повинен від всього відмежуватися, навіть не так, як пустельник, цього замало, але як покійник”. Дійсно, Кафка і не намагався, як письменники дев’ятнадцятого століття, що спиралися на позитивістську філософію, правдиво відобразити дійсність, проаналізувати і пояснити, віднайти певні закономірності. Він просто фіксував реальність, до того ж максимально суб’єктивно.

Для того щоб вповні збагнути зміст новели ” Перевтілення “, необхідно

звернутися до біографії письменника. Народився Ф. Кафка у родині власника галантерейної крамниці Германа Кафки. Народження сина було знаменною подією, проте надалі стосунки батька і сина були далекі від ідеалу. Дорослий письменник був песимістом, самітником, відчуженим від людей. Батько постійно закидав синові його безталання, дорікав невмінням влаштуватися у житті. Не сприйняв він також відмову Франца займатися торгівлею, а до літературної Творчості сина ставився зневажливо. Непростими були взаємини Кафки з жінками. Він був кілька разів заручений, але так і не наважився одружитися. Здобув юридичну освіту, яка не приносила задоволення. Мабуть, поштовхом до творчої діяльності стало гірке відчуття власної нереалізованої особистості. Книги друкували неохоче: письменник пропонував літературу не для розваги, а для серйозних роздумів.

Можливо, саме тому не може письменник, митець почувати себе затишно у цьому світі. Він іде попереду часу і суспільства, у яких живе, стаючи пророком, що жорстоко страждає від нерозуміння, самотності і такого болісного відчуття своєї непотрібності.

Вражає, наскільки буденною видається трагедія Грегора Замзи, головного героя новели “Перевтілення”, незважаючи на фантастичність самого “перетворення”. Отже, одного дня звичайний комівояжер Грегор Замза прокинувся і зрозумів, що перетворився на жахливу комаху. Уже перші рядки новели вражають абсурдністю: “герой почував себе цілком добре і навіть дуже хотів їсти”. Опис перенасичений побутовими деталями, але все це буденність, ніби насправді жахливе перетворення взагалі не відбулося. Привертає увагу той факт, що автор не визначає чітко ані історичний проміжок, коли відбуваються події, ані певне місце, де відбуваються події. Це події поза часовими і просторовими межами. Створюється певна схема: взаємини в родині, взаємини на роботі, відзначені деякі деталі, частіше зовнішні, які індивідуалізують героя, проте не розроблена його психологічна характеристика. Виявляється це і на рівні мовному: відсутні яскраві зображально-виражальні засоби, розповідь проста, лаконічна.

Родина Грегора Замзи – міщани з вульгарними смаками, окрім самого героя в родині ніхто не працює. На свою платню він утримує всю сім’ю: батьків і сестру Грету, які не можуть та й не хочуть працювати. Про свою роботу Грегор розповідає так: “О Боже, – подумав він, – який важкий фах я собі вибрав. День у день дорога…” Отже, основну частину часу герой проводить у роз’їздах, лише інколи він ночує вдома. Збіг обставин, але перетворення відбувається саме в один із днів, коли Грегор Замза ночував удома.

Інколи після фізичного або духовного перенавантаження ми прокидаємося і не можемо зрозуміти – де прокинулися, що з нами відбувається. Здається, з героєм трапилася така сама історія. Хоча він і працював заради ближніх, але будинок цей залишався чужим. Грегор не одразу повірив у своє перевтілення, він подумав, що це продовження сну, що все минеться.

У першій частині новели ми бачимо, що людські відчуття поєднуються у ньому з інстинктами комахи. Такою є сцена сповзання з ліжка, коли міркує людина, а рухається комаха. Про своє тіло герой поки що і думає як людина. Цей етап пробудження і усвідомлення зміни свого статусу розвивається за правилами сну жахів: тобі наснилося щось неприємне, те, що лякає, ти намагаєшся щось зробити, але все залишається без змін. Або тобі наснилося, ніби ти прокинувся – і тоді тебе охоплює паніка, бо сон твій втілюється в реальності, і ти вже неспроможний щось змінити взагалі. На цій стадії знаходиться Грегор, коли сподівається вилікуватися. Мовляв, зараз я прокинусь, і реальність повернеться. З іншого боку, подібне сприйняття дійсності відбувається і тоді, коли ми раптом стаємо жертвою трагедії.

Так само і Грегор Замза: погоджується на спеціальну дієту, від якої відмовляється шлунок комахи. Так само, коли розмовляє через зачинені двері з батьками, сестрою та керівником фірми. Його голос поступово стає нерозбірливим, очі реагують на світло. Комаха перемагає людину фізично, але духовно він залишається людиною. Перевтілившись, він залишається більше людиною, ніж його родичі. Новела стає розгорнутою метафорою, де все набуває переносного значення. Звісно, що кожен може по-своєму інтерпретувати зображувані події. Мені на думку спадають тяжкохворі, інваліди, старі люди, які з певних причин стали безпомічними, перетворилися на своєрідних комах. Колись людина віддавали всі свої сили задля добробуту рідних, але в таку трагічну мить рідні відмовляються від неї, особливо коли дізнаються про смертельний діагноз.

Спочатку батьки ладні були допомогти синові: сестру й служницю відправили за лікарем і слюсарем. Але невдовзі починається відчуження. Родина пристосувалася до нового становища. Воля їх паралізована, вони усамітнюються. “Яке тихе життя веде моя родина”, – думає Грегор. Вражає те, що герой навіть не замислюється над причинами свого перетворення. Він любить свою родину, поступово починає сприймати свій новий статус як норму життя. Що це? Він зрозумів, що приречений? Можливо, так.

Якщо відразу після перетворення він потребує допомоги, тягнеться до людей, то у третій частині надія на колишнє життя згасає. І згасили її жорстокі та агресивні рідні люди. Батько кидає яблуко, яке вгрузло в спину його сина, і стало, можливо, однією із причин його смерті. Цей акт є символічним. Яблуко – біблійний символ страждання, вигнання з раю, втрати гармонії. Батько влучив яблуком в сина саме тоді, коли той хотів повернутися до людей. Але ще жорстокішою виявилася сестра, яку Грегор любив найбільше: “Я не хочу називати потвору братом!” Зрада Грети фатальна. Готова зректися сина і мати, що любить його автоматично. Ніхто в родині не розуміє і не хоче розуміти, що Грегор зберіг людське серце.

Постає ще одне питання. Герой перетворився не на рослину, а на комаху, мав крила, тому міг врятуватися, вилетівши через розчинене вікно. Чому він цього не зробив, а до останнього сподівався отримати допомогу? Людина – комаха помирає із посмішкою. У цьому полягає ще одна особливість світоглядної позиції письменника. Він стверджував, що пасажири, які потрапили в аварію у довгому тунелі, причому в такому його місці, де світло вже не можна побачити, “а світло кінця настільки слабке, що погляд його постійно шукає, але не знаходить, і навіть не можна вірити в існування початку або кінця “. Кафка відчуває світ як вічне панування зла, зло – це космічна сила, а життя – жах, у якому б’ється маленька, нікому не потрібна людина. Письменник не наполягає, але підсвідомо виникає бажання замислитися, чому в нашому житті відбуваються подібні трагедії. Ти розумієш, що весь світ змінити важко, але є одна жива істота, яку ти можеш підштовхнути на шлях добра, – це ти сам. Першим кроком на цьому важкому шляху є любов, доброзичливість і повага до рідних.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Особливості індивідуального стилю австрійського письменника Франца Кафки (за оповіданням “Перевтілення”)