Особливе значення у розкритті образу Аглаї


Особливе значення у розкритті образу Аглаї мають її стосунки з професором Чорнаєм, увагу якого “екзотична постать” дівчини привернула з першого знайомства. Спочатку Чорнай постав перед Аглаєю у трьох “вимірах”: як професор, як “великий пан” і як українець. “Професора вона обов’язана слухати, “великого пана” – ні, бо такі бавляться з дівчатами, пускають їх в труби, як чула не раз… а українця вона ігнорує” (ІІІ, 301). Згодом Аглая змінює свою думку про Чорная. Пам’ять про Андрія вступає в суперечність з небажаним, але зростаючим почуттям до Чорная. Та з’єднати з ним свою долю вона не бажає, бо усвідомлює, що, ставши дружиною цього професора, вона була б для нього тільки “додатком” і ніколи не змогла б досягнути жаданої мети – стати піаністкою. Своїх ідеалів Аглая не може проміняти на спокійне життя господині заможного дому. Тож дівчина мовчазно бореться із своїм почуттям, аналізує своє ставлення до Чорная. Якось “подвійно їй від того чоловіка на душі” (ІІІ, 333). Вона відчуває у ньому щось погане, “рівно ж боїться… що від нього посередньо або й ні прийде їй щось, чого вона не в силі пояснити” (ІІІ, 324), “щось жене її від нього” (ІІІ, 334). Водночас Чорнай їй подобається, “щось здержує її, як минає його”. “Я стою під владою цього мужчини, він мене займає… але чи я його люблю, я не знаю,- каже


Аглая.- Не хочу його знати… А чи він мене любить, також не хочу знати. Мені того не треба” (ІІІ, 334). Волелюбна дівчина відмовляє Чорнаю, коли той запропонував їй свою руку, бо вона не мислить свого життя поза музикою, “не може “неактивно жити”, вона “хотіла бути сама, свобідна, бодай ще надовго, довго… а може, й назавше”.

Відмовляючись стати дружиною Чорная, Аглая керувалась не тільки міркуваннями про неможливість подружнього життя для митця. На перешкоді стоїть і думка про соціальну нерівність між убогою дівчиною і “великим паном”, аристократом (“Він.,, великий пан, а я вбога дівчина. Зо мною великий пан не ожениться. Він зо мною поба-питься, і на тім скінчиться” – ІІІ, 334). Не прийнявши руки Чорная, Аглая взяла від нього гроші як позику для продовження навчання у консерваторії. “Я позичу у вас кошти на музичне виховання в консерваторії… Позичу… Ллє правда, пане професоре?..- питає й держиться роялю.- Я не мушу бути вашою. Правда, що я не мушу?” (ІІІ, 365). Весь час відчуваючи зверхність у мові Чорная, дівчина тут же з неприхованою гордістю заявляє: “Ще одну просьбу, пане професоре. Ви великий пан від голови до ніг, а я… лиш убогий музикант. Через те я вас прошу.

Не кажіть мені ти. Поки що я лиш свою особистість маю, більше нічого” (ІІІ, 366).

Згодом Чорнай зумів завоювати довір’я дівчини. На вечірці в день свого народження Аглая зрозуміла, що любить Чорная. Розмова, що відбувається між ними в будинку Іванни, наче зміцнила їхні дружні стосунки. Проте тяжкий біль опанував Аглаю, коли, після інциденту з Швар-цом, Чорнай відрікається від неї. Відштовхнута Чорнаєм, Аглая назавжди покидає рідне місто. Незабаром стає відомо, що вона померла.

Висвітлюючи проблему таланту в буржуазному суспільстві, письменниця образом Аглаї стверджувала, що в класово-антагоністичному суспільстві людині з бідного середовища, хоч і дуже талановитій, стелеться тяжкий шлях випробувань і боротьби. Моральний і матеріальний гніт не дав розвинутися талантові, який би, може, став окрасою рідної музичної культури.

Друга проблема повісті “За ситуаціями” – винародов-лення й денаціоналізація української інтелігенції на Буковині – знайшла своє вираження в конфлікті між Чорнаєм і Шварцом.

Чорнай і Шварц – два контрастні персонажі, дві різні особистості, але, по суті, їхні погляди є протилежними сторонами однієї медалі, бо якоїсь чіткої ідейної межі не можна провести між винародовленням і денаціоналізацією. Недарма письменниця зробила Чорная і Шварца ще й рідними братами.

Чорнай – то “справжній пан”, що жив за суворо заведеним порядком і став рабом своїх витончених панських звичок.

“Великим паном” Чорнай виявив себе у ставленні до Аглаї, яка сподобалась йому з першої зустрічі, сподобалася чарівною зовнішністю, умінням тримати себе. З часом почуття ще зросло, посилилося. Перед Аглаєю він є тонкий, тактовний мужчина, чоловік науки й праці – жоден того (франт – примітка письменниці.). І всі, що їй зразу говорили, що він безсердечно строгий і т. п.- говорили неправду” (111,324).

Але згодом починає розуміти, що професор – людина себелюбна, індивідуаліст. Пропонуючи їй місце вчительки, Чорнай робить це з позицій “великого пана” і з метою утримати дівчину біля себе, не допустити виїзду на навчання, щоб не втратити її. Так само поводитья Чорнай і тоді, коли просить руки Аглаї, сподіваючись урізноманітнити, уприємнити з нею свою буденщину: “Будьте моєю, Аглая-Феліцітас… Доповніть зміст мого життя. Мені холодно з самою наукою, а я вас так щиро люблю…” (ІІІ, 361). її духовний світ, її мрії стати піаністкою були для Чорная байдужими.

Досить своєрідно виступає у повісті Чорнай як “українець”. У розмові з Аглаєю він розповідає, що колись, будучи студентом, схилявся до москвофілів, але згодом, коли заглянув “глибше в життя”, змінив свої погляди, став “щирим і добрим” українцем. Безумовно, що відстоювання своєї національності в умовах соціального й національного гноблення мало прогресивне значення. Але слід зважити й на те, що українофільство Чорная, його ідеї не ясні. Цей буржуа й аристократ, що певний своєї переваги над іншими, нічим не проявляє себе як представник своєї пригнобленої нації, хіба що іноді в приватних справах може заговорити українською мовою. Під час лекцій “патріот” і “щирий українець” у ньому мовчав, професор поводився, як і багато його колег “з позатиканими горлами”.

Повністю обличчя “великого пана”, викінченого індивідуаліста розкривається в кінці повісті, коли він по-міщан-ськи упереджено поставився до чистої почуттям, очорненої Шварцом дівчини. Відрікається від неї. Ця сцена написана дуже сильно. “Між нами мусить стати слово: ніколи. Чи ви є собі того свідомі?-сказав Чорнай.- Зобов’язань проти мене не маєте жодних. Лише квит підпишете, що взяли гроші. Ми собі чужі. Я навіть не хочу знати, куди ваш план поведе вас… Так мусить бути… Ідіть, Аглая-Феліцітас… Це одно мені вчиніть, якщо можна мені ще просити вас щось, ідіть] – Із тими словами діткнувся її рук, щоб в слідуючій хвилі жахнутися від них, мов вуглем попечений” (111,417-418).

Так письменниця розвінчує тип буржуазного інтелігента, себелюбного пана, в якого дуже рідко пробиваються безпосередні живі порухи серця, професора, що вміє пояснити, чому “у” не є “и”, але зрозуміти, що таке людина, нездатний.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Особливе значення у розкритті образу Аглаї

Categories: Шкільні твори

Links