“Особистість поета так повно і яскраво відбилася в цій поемі скрізь є такою прекрасною такою гуманною”


У кожному літературному герої є часточка душі автора, що викликав його до життя. Безумовно, стосується це й Пушкіна, чия душа продовжує жити на сторінках його добутків. І не тільки в героях. Вона проблискує навіть в описах природи, у знайомих авторові конкретних адресах – “У Харитонья в провулку “, в узагальненнях – “на берегах Неви”, у скороминущих яскравих спогадах – “там, де весна блищить над Каменкой тінистої”, або “я жив тоді в Одесі”, у ліричних відступах – ” Село, де нудьгував Євгеній, була чарівний куточок”.

Пушкін живе у своєму часі – всі сім років, п’ять місяців і десять днів безустанної роботи над романом, і тому його, пушкінський час живе поруч із нами, коли ми читаємо “Євгенія Онєгіна”.

Пушкін те саркастично посміхається змінам у своїй долі: “Але шкідлива північ для мене…”, те освідчуватися в коханні рідному місту:

Як часто в сумній розлуці,

У моїй блукаючій долі,

Москва, я думав про тебе!

Згадує він і юнацька закоханість:

Я пам’ятаю море перед грозою:

Як я заздрив хвилям,

Бегущим бурхливої чередою

З любов’ю лягти до її ніг!

Як я бажав тоді із хвилями

Торкнутися милих ніг вустами!

Хіба можна було припустити, що ця дівчинка стане Марією Волконської й чекає її трагічна доля дружини декабриста?.. Створюючи роман у віршах, “енциклопедію


російського життя”, як визначив цей добуток В. Бєлінський, Пушкін намагався як можна конкретніше, правдивіше відобразити мир, типи, характери людей свого часу, і вільно або мимоволі передавав нам своє розуміння його дійсності, що оточувала. Багато рис свого цільного, глибоко російського характеру він передав своїм героям. А тому ліричні відступи дають нам можливість розібратися відносно автора до життя, глибше зрозуміти його “таку прекрасну, таку гуманну” – перефразовуючи слова Бєлінського – душу. Безсумнівно, Пушкін не хотів, щоб його ототожнювали з героями роману. Поет відстоював не тільки власну незалежність, але й самостійність своїх героїв, визнаючи за ними право на власні долі. Мене вразили рядка з пушкінського листа князеві В’яземському, другові й одному з перших критиків роману: “Ти знаєш, що вчинила моя Тетяна? Вона заміж вийшла!” У вихованні й утворенні головного героя роману багато загального з життям Пушкіна, але автор не обмежується цим і прибігає до типізації – “Ми все вчилися потроху чому-небудь і як-небудь”, підкреслює:

Завжди я радий помітити різницю

Між Онєгіним і мною,

Щоб глузливий читач

Або який-небудь видавець

Мудрого наклепу,

Звіряючи тут мої риси,

Не повторював потім безбожно,

Що намарал я свій портрет…

Більше того, Пушкін подбав про те, щоб окреме видання I і II глав вийшло з ілюстрацією, і сам зробив начерк, зобразивши свого героя й себе самого гуляющими по Петербургові. Напевно, завдяки цій найпершій ілюстрації до роману ми зрительно сприймаємо самого поета як одного з героїв добутку, немов зустрічаємося з ним, ідемо поруч крізь роки й сторіччя до розуміння його, пушкінського часу, країни й самих себе



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Особистість поета так повно і яскраво відбилася в цій поемі скрізь є такою прекрасною такою гуманною”

Categories: Нові твори

Links