Особисті міркування про творчість Лесі Українки

Якби я зустріла Лесю Українку (уявимо таку фантастичну подорож у часі), я б її запитала: “Важко, Леся, бути мужньої? Важко нести свій хрест?” Саме так я сприймаю творчість нашої співвітчизниці. Про Лесе Українку завжди говорили як про людину мужнього характеру. А коли ми взагалі говоримо про мужність? Тільки тоді, коли його треба виявити. На мій погляд, Леся Українка всім своїм життям показала, що таке сьогодення мужність. Ніжна, тендітна ззовні, ця юна дівчинка ще з дитячого років засвоювала уроки мужності з оповідань, які доводилося чути

від рідних і близьких, від селян, до яких Леся ставилася дуже приємно. І це згодом відбилося в неї натхненних добутках

Особливо Вражає мене драматичний Твір “Бояриня”, що лише недавно стали вивчати в школі. І не тому, що воно написано дуже талановито й майстерно, а пронизано тими проблемами, які розкрила поетеса у своєму добутку. Або не вперше її літературі того періоду письменниця торкнулася глибинних основ відносин України й Росії, показала, яка величезна прірва розділяє ці народи під гнітом царату. Коли зараз я чую, що всі ми – брати-слов’яни, мене це бісить. Тому що ми маємо якісь загальні язикові

коріння, але не більше. Адже історичний шлях ми пройшли різний. Чому до цього часу ніхто не розмежовує поняття історичного шляху розвитку й процесу створення мови? Ці шляхи знов-таки були різні. Так, колись була Київська Русь, що охоплювала нинішню територію України, частково Росії й незначну територію нинішньої Білорусії, але ж далі шляхи розійшлися в історичному плані, а народи продовжували жити на своїх територіях, сповідаючи свою віру, дотримуючись своїх традицій. А традиції були лише на рівні сім’ї, вони почали формуватися й на рівні державотворення. Це ми й спостерігаємо в добутку “Бояриня” Лесі Українки. Пригадаємо, що ще в XVI ст. жінка в Україні мала рівне виборче право й могла бути вибрана до органів правління на місцевому рівні поруч із чоловіками, це зовсім не відповідало реаліям Московської держави. Там і натяку на таку можливість не було. Дискримінація жінок у Москві спостерігалася на всіх рівнях, хіба що величезне багатство давало можливість жінці щось заявити про себе, але тільки про себе, тому що нікому з таких і в голову не приходило підняти голос на захист тих, хто теж міг би внести щось корисне для розвитку суспільства або держави, але мовчали, тому що були жінками й сліпо додержувалися сформованих традицій. Уявите, як бути Оксані, що виросла вільної й незалежної у своїх учинках. Єдине, на що вона повинна була розраховувати, – це повага традицій (а вони були досить демократичними) і повагу до інших людей, які живуть поруч. Тому й не витримує вона цього змушеного гніта у вигляді дикунських традицій, які пригнічують і фізично, і духовно. Не може вона заради улюбленого приборкати своє єство, хоча й намагається. Тому що можна заборонити людині дихати? От і Оксана не змогла навчитися не дихати, не жити у вільному прояві своєї особистості

Не дивно, що цей Твір тривалий час не друкувався. Видно, ті, від кого це залежало, аж ніяк не хотіли, щоб люди довідалися про щось новому. Адже було так зручно зачісувати всіх під одну гребінку, посилаючись на слов’янську єдність і спільність. Для чого було комусь знати, що ми, може, і маємо щось загальне в язиковому корені, але історичні умови довгого часу були дуже різними. І різниця ця істотна, вона ховається в глибинах не тільки історії, а й етнічного виховання не одного покоління. Саме тому Твір “Боярині” Лесі Українки викликає великий інтерес, а письменниця – глибока повага за її мужність написати такий Твір


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Особисті міркування про творчість Лесі Українки