Основні теми лірики М. Ю. Лермонтова
1. Мотиви протесту й заперечення. Образи маски й демона. 2. Розчарування Тема смерті. 3. Звертання до історії й легенд. 4. Природа в лірику Лермонтова.
5. Любовні переживання ліричного героя Лермонтова. 6. Роздуму про долю неабиякої особистості. 7. Тема батьківщини в лірику Лермонтова. Не зустріне відповіді Серед шуму мирського З полум’я й світла Породжене слово; Але в храмі, серед бою И де я не буду, Почувши, його я Довідаюся всюди.
Не скінчивши молитви, На звук того відповім; И кинуся з битви Йому я назустріч. М. Ю. Лермонтов У творчій спадщині
Всю сукупність цих добутків можна розділити на трохи більші груп Поділ це досить умовно, адже найчастіше в одному вірші зачіпається цілий комплекс проблем, і віднести цей добуток до тої або іншої тематики можна, керуючись лише власним суб’єктивним сприйняттям. І все-таки легко помітити, що для творчості Лермонтова характерно кілька основних мотивів. Мабуть, найголовнішим з них можна назвати мотив протесту й заперечення, гострої незадоволеності навколишньою дійсністю: Але вірі теплій
У лірику Лермонтова ми знаходимо образ маски, що може виступати або як символ удавання й нещирості, світських умовностей, або як символ оманної мрії. Під маскою з рівним успіхом можуть ховатися щиросердечна порожнеча й дріб’язкові розрахунки, або кокетство красуні: Як часто, пестрою толпою оточений, Коли переді мною, начебто б крізь сон, При шумі музики й танцю, При дикому шепоті затверджених мовлень, Миготять образи бездушних людей, Приличьем стягнуті маски… З-під таємничої, холодної напівмаски Звучав мені голос твій втішний, як мрія, Світили мені твої чарівні вічка И улибалися лукаві вуста. Мотив заперечення в лірику Лермонтова нерідко втілюється в образі демона, “духу отрицанья” (“Бенкет Асмодея”, “Мій демон”, “Я не для ангелів і раю… “, поема “Демон”).
Однак демон – це ще й втілення безмежної самітності й туги, перебороти які здається неможливим: Як демон мій, з гордою душею, Я меж людей безтурботний мандрівник, Для миру й небес чужий… Часом любов або умиротворене споглядання природи обертає погляд ліричного героя Лермонтова до неба й Бога (“Молитва”, “Я, матерь божия, нині з молитвою…”, “Коли хвилюється жовтіюча нива…”). Але найчастіше у віршах Лермонтова звучать мотиви утоми й розчарування (“Виходжу один я на дорогу…”, “Дума”, “Сумно я дивлюся на наше поколенье…
“, “И нудно й смутно, і комусь руку подати.. ,”, “Дивлюся на майбутність із острахом…”). Немов предвиденье власної ранньої загибелі, у лірику Лермонтова звучить тема смерті (“Сон”, “У полуденний жар у долині Дагестану…”, “Не смійся над моєю пророчою тугою”, “Полонений лицар”): Мчися ж швидше, летучий час! Задушливо під нової бронею мені стало!
Смерть, як приїдемо, потримає мені стремя; Злізу із зірву, з особи я забрало. Не випробовуючи ілюзій стосовно сучасності, Лермонтов звертався до історії й древніх легенд, прагнучи знайти в них образи сильних особистостей і романтичні сюжети, часом кривавий і лиховісні (“Новгород”, “Бородіно”, “Тамара”, “Отаман”). Так у короткому вірші “Новгород” поет оспівує боротьбу жителів Новгорода за древні права й вільності; “Бородіно” присвячено бою, що став поворотним у війні 1812 року, у вірші “Тамара” Лермонтов звертається до старої грузинської легенди про хтиву й жорстоку царицю; в “Отамані” знайшли відбиття народні перекази про вольницю Степана Разіна. Картини природи в лірику Лермонтова не тільки | допомагають побачити красу навколишнього світу, вони також підкреслюють і підсилюють значення переживань ліричного героя. Наприклад, споглядання типового російського пейзажу допомагає ліричному героєві наблизитися до Бога й розуміння мирозданья (“Коли хвилюється жовтіюча нива…
“) або ж змушує гостріше відчути свою самітність (“Виходжу один я на дорогу… “, “На півночі дикому коштує самотньо…”). Любовну лірику Лермонтова характеризує глибина переживань ліричного героя, однак його почуття найчастіше не зрозуміле й сумирно. Ліричний герой Лермонтова дуже гордий, він не стане принижуватися перед улюбленою жінкою; не знаходячи щастя в любові, він всією душею спрямовується до творчості (“Я не принижуся перед тобою… “, “Любив з початку життя я…”, “Я не гідний, може бути…
“). З темою самітності й мотивами демонічної туги тісно стикається тема долі неабиякої особистості. Лермонтов у своїй творчості не раз звертається до образів Наполеона й Байрона, чиї похмурі, титанічні масштаби як не можна краще відбивають особливості його власного світосприймання (“Наполеон”, “Повітряний корабель”, “Ні, я не Байрон… “): Ні, я не Байрон, я інший, Ще невідомий обранець, Як він, гнаний миром мандрівник, Але тільки з русскою душею. Продовжуючи тему талановитої особистості, Лермонтов міркує про високе призначення й трагічну долю поета (“Смерть Поета”, “Кинджал”, “Пророк”): Проголошувати я став любові И правди чисті ученья: У мене всі ближні мої Кидали скажено камені. Лермонтов не замовчує й тему батьківщини; однак його відношення до неї суперечливо, як він сам зізнається у віршів “Батьківщина”: Люблю вітчизну я, але странною любов’ю! У вірші “Прощай, немита Росія…
” поет з гіркотою називає свою батьківщину “країною панів, країною рабів”, указуючи на жалюгідні реалії сучасної йому Росії. Але їдкий сарказм цього вірша лише підкреслює щиру любов поета кродине. У гнівних, презирливих рядках звучить біль за прекрасну країну й народ, увергнутий в убогість і приниження
(1 votes, average: 5.00 out of 5)