Основні мотиви комедії Горе від розуму Грибоєдова А. С

Мотив – це елемент сюжету, що неодноразово повторюється в оповіданні. Розвиток, взаємодія “характерів, мелодій, мотивів” і становить сюжет художнього твору. Спробуємо розглянути основні мотиви в комедії Грибоєдова “Горе від розуму”. Як зауважує Б. Голлер, вступний мотив п’єси – це занепокоєння. Турбується Ліза, турбується Фамусов, почувши дзвоніння й заставши свого секретаря поруч із кімнатою дочки. Занепокоєння помітно потім у поводженні Софії: вона тривожиться про упалому з коня Молчалине.

Занепокоєння простежується й у поводженні Чацкого: він стурбований ухильними відповідями Софії, її похвалами Олексію Степановичу. Нарешті, Фамусов стурбований пристроєм долі дочки: Той жебрак, цей франт-приятель; Отъявлен марнотратом, паливодою; Що за комісія, творець, Бути дорослої дочки батьком! Потім гості Павла Опанасовича “турбуються” про долю Чацкого.

Тут мотив занепокоєння зливається в Грибоєдова з мотивом поголоски. Уперше мотив поголоски виникає в мовленнях Лізи, коли вона радить закоханій панянці бути обережніше. “Гріх не лихо, поголоска не гарна”, – упевнено заявляє Ліза. Мотив поголоски реалізується й у плітках, що розпускаються про Чацком, у слуху про його божевілля.

Характерно, що кожний з гостей Фамусова висуває свою версію божевілля героя. Мотив поголоски реалізується й у мовленнях Фамусова, у

його заклопотаності “суспільним мненьем”. У фіналі п’єси, побачивши нічне побачення дочки, він викликує: “Ах! боже мій! що стане говорити Княгиня Марья Алексевна!

” Інший близький за змістом мотив – мотив обману. Цей мотив у п’єсі задається образом Софії. Йому протилежний мотив істини, правди, пов’язаний з образом Чацкого. Пошуки істини визначають суспільну позицію героя і його імідж закоханого Наскрізним протягом усього дії комедії є мотив сліпоти й прозріння. У третім явищі Софія виходить із кімнати зі свічею, однак свіча тут недоречна – уже розвидніло.

Свіча ця символізує моральну сліпоту героїні, помилковість її суджень, її незнання. Софія як би не бачить очевидного, блукаючи втемноте. Характерно, що героїня в цій сцені гасить свічу – вона не тільки не бачить щирого положення справ, вона як би не бажає нічого бачити, їй подобається її стан.

Підтвердження тому ми знаходимо в тексті комедії. Софія – єдина героїня, що Чацкий не критикує. Більше того, Чацкий закоханий у цю дівчину й вірний їй із часів юності.

Софія розумна, незалежна, горда Але сама яскрава характеристика її – любов Чацкого, обраницею якого не могла стати порожня світська панянка. Безумовно, десь у глибині душі Софія догадується про щиру натуру Молчалина. Недарма, коли Ліза ненароком згадує про Софьиной тіточку, від якої втік француз, і та з досади посивіла, у Софії несвідомо виривається: “От так само про мене потім заговорять”. Однак вона послідовно “переінакшує” поводження Молчалина, знаходячи достоїнства там, де їх немає.

Причиною цього, швидше за все, є романтичність і мрійність Софії, її бажання випливати в любові “сентиментальному ідеалу”. Мотив сліпоти виникає й наприкінці комедії Заставши Чацкого із Софією, Фамусов вимагає негайно подати свіч: “Сюди! за мною!

Скоріше! скоріше! Свіч побільше, ліхтарів!” Уважаючи себе жертвою змови й обману, Фамусов у фіналі заявляє, що “дурість” на нього й “сліпота напала”. У фіналі комедії свіча вже доречна стосовно Софії й Чацкому – вона проливає світло на щиру суть подій, відкриває цим героям ока (тут виникає мотив прозріння).

Однак цікаво відзначити, що в цій сцені вимагає світла саме Фамусов, що уведений в оману, уважаючи, що Софія таємно зустрічається із Чацким. Незважаючи на достаток свіч і ліхтарів, Фамусов всі так само “сліпнув”. Таким чином, мотив сліпоти тут зберігає своє первісне значення. Із цим мотивом тісно зв’язаний і мотив глухоти Як зауважує С. А. Фомичев, Грибоєдов використовує тут народний фарсовий прийом – розмова із глухим.

Уже в першому явищі Ліза, не зумівши достукатися до Софії Павлівні, вопрошает: “Ви глухі? – Олексій Степанич! Пані!.. – И страх їх не бере!” Фамусов затикає вуха, не бажаючи слухати “вільностей” Чацкого, тобто за власним бажанням стає “глухим”.

На балі графині-бабусі “вуха залошило”, вона ж зауважує, що “глухота – великий порок”. На балі ж присутній князь Тугоуховский, що “нічого не чує”. Один з гостей, Репетилов, затикає собі вуха, будучи не в силах винести хорову декламацію князівен Тугоуховских про божевілля Чацкого. Глухота діючих осіб тут досить символична. Фамусовское суспільство “глухо” до “прокламувань” Чацкого, не розуміє його, не бажає слухати.

Увесь час наростаючий у комедії мотив глухоти підкреслює консерватизм московського суспільства, неприйняття їм нових віянь, небажання яких-небудь змін. Мотив цей підсилює протиріччя між головним героєм і навколишнім його миром. Інший наскрізний мотив комедії – мотив падіння Він реалізується в сюжеті п’єси досить різноманітно. Відвертаючи з далеких мандрівок, Чацкий падає до ніг Софії: “Чутьсвет – вуж на ногах!

І я у ваших ніг!” Повчаючи Чацкого, Фамусов розповідає про свого дядька, Максима Петровичі, що неодноразово надає на світському рауті, потішаючи всіх присутніх і заробляючи в такий спосіб “пошана” і популярність у світлі. В 7-м явищі Молчалин падає з коня.

І сцена ця як би випереджає моральне падіння героя у фіналі п’єси Мотив падіння реалізується й у плітках про Чацком. Падіння тут – це не що інше, як “Горе від розуму”, це різке падіння іміджу героя в очах фамусовского суспільства. Про божевілля як про “падіння” говорить і баба Хлестова: “У його лета з розуму зстрибнув!” Таким чином, мотив падіння в комедії досить багатогранний. Падіння – це падіння вдач московського суспільства, з радістю що повідомляє Чацкого божевільним.

Падіння – від низькопоклонство, чиношанування, запобігання перед богатими, впливовими людьми, прийняте у фамусовском суспільстві. Це й відверта низькість, приклад якої – поводження Молчалина. Це й катастрофа ідеалу, відкриття істини.

Цю драму переживають у п’єсі два герої – Чацкий і Софія. Чацкий, довідавшись всю правду про Софію, про плітки, що розпускаються нею,, “протверезився сповна”. Точно так само звалилися мрії Софії про її щастя з Молчалиним. У якімсь ступені завіса спала й з око Фамусова, що вважало своя дочка зразком чесноти. В останній сцені мотив падіння зливається з мотивом сліпоти й прозріння Нарешті, падіння в комедії – це ще й зниження в посади, погіршення положення героя.

У цьому змісті ми можемо говорити про падіння Лізи, що Фамусов відправляє в село – “ходити за птахом”, про падіння Молчалина, що відразу лишились своєї посади. З образом Чацкого зв’язані й два протилежних мотиви – мотив рідної домівки й мотив дороги, мандрівок. Відвертаючи з далеких мандрівок, він усього лише один день проводить у будинку, де пройшло його дитинство А далі знову герой іде шукати собі “притулок”: Геть із Москви! сюди я більше не їздець.

Біжу, не оглянуся, піду шукати по світлу, Де ображеному є почуттю куточок!.. Карету мені, карету! Таким чином, у комедії “Горе від розуму” звучить многоголосье найрізноманітніших мотивів. Деякі з них поступово наростають у ході сюжетної дії (мотив падіння, мотив самітності героя, мотив глухоти), звучання інших, навпроти, приглушається в процесі сюжетної дії й вони, нарешті, переходять впротивоположние.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Основні мотиви комедії Горе від розуму Грибоєдова А. С