Основа сюжету твору “Простак”

Увага Вольтера і як письменника, і як мислителя була зосереджена навколо проблеми життя людини у суспільстві. Першочерговим завданням він бачив тут необхідність виробити раціональним шляхом – через узагальнення відповідного суспільного досвіду – стрижневі принципи людського існування, причому смисл життя окремої індивідуальності він розглядав у непорушному зв’язку з усією людською спільнотою. Відтак пошук відповідної соціальної організації – головна мета багатьох філософських трактатів і художніх творів просвітителя. На думку Вольтера, вже первісні люди жили у спільнотах, і “суспільний стан” є “природним” для людства.

Інша проблема, якою також переймався мислитель, – це проблема моралі. Лише моральні принципи, як він вважав, спроможні бути ефективним регулятором людської поведінки, що, власне, і дозволить згармонізувати зв’язок окремої особистості з іншими людьми і побудувати таке суспільство, котре буде віддзеркалювати їхні спільні інтереси. І тут Вольтер звертається до поняття “природність”, оскільки, на його думку, моральність не містить у собі зовнішнього, трансендентного, божественного начала, а закладається в людині природою у формі “природних законів” її поведінки. При цьому мислитель вважав, що не існує якихось уроджених моральних принципів – усі вони формуються у свідомості особистості

в процесі її життєдіяльності.

Усе зазначене досить оригінально й цікаво відбилося в повісті “Простак”. За своїми жанровими ознаками це – філософська повість, в якій філософській просвітительській тезі підпорядковуються всі художньовиражальні та зображальні засоби: власне це Твір, у якому філософські думки письменника втілено в художню форму.

В основі сюжету твору – Історія молодого француза, який у дитинстві потрапив до племені індіанців – гуронів, де він прожив до свого повноліття. Згодом він потрапляє до Європи, спочатку до Англії, а потім до Франції, де, власне, і розгортаються події повісті. Гурона прозвали “Простаком”, оскільки він завжди намагався казати людям лише правду і дотримуватися тих принципів у житті, що були підказані йому “серцем”. Як відомо, подібне входило в просвітительський моральний кодекс дикуна, який цурається неправди й облуди, в усьому покладається на свої “природні” почуття і бажання, які завдяки своїй природності не можуть бути аморальними.

У Франції Простак зустрівся зі справжньою “цивілізацією”, яка постійно викликає у нього щире здивування, а іноді й просто нерозуміння. Він як людина, що звикла дивитися на дійсність незаангажовано, щиросердо визнає, що в “цивілізованій” країні все побудоване на “нерозумних”, “протиприродних” принципах.

Гурон стає християнином, але коли читає Біблію, у нього виникають такі питання, на які священикикатолики не можуть дати зрозумілої відповіді. Більше того, майже одразу він доходить висновку, що між біблійними приписами та самим життям існує нездоланна прірва.” Я бачу, що у вас тут кожного дня відбувається багато таких речей, про які немає жодного слова у вашій книзі, і не виконується геть нічого з того, що в ній записано: визнаю, що це мене дивує й розлючує”, – говорить він, маючи на увазі Біблію.

Простак щиро закохався у СентІв, яка відповіла згодою вийти за нього заміж. Проте тут виявляється, що розв’язувати це питання повинні не закохані, а їхні батьки. Ситуація ускладнюється тим, що, згідно зі збігом обставин, хрещеною матір’ю Гурона була прекрасна СентІв, і тепер вони не можуть одружитися через те, що в очах суспільства це є “гріхом”.

У цей час у повісті розгортаються інші події, які в подальшому кардинально змінили долю головного героя. Одного дня до узбережжя Франції прибула ворожа ескадра, і саме Простак завдяки своїй сміливості й відвазі допомагає перемогти загарбників. Гурон, розраховуючи на заслужену подяку від короля, поспішає до Версаля, але одержує не винагороду за свої військові подвиги, а потрапляє до Бастилії.

У в’язниці Простак опиняється в одній камері з янсеністом, представником секти протестантів, які жорстоко переслідувались урядом. Хоча герой багато в чому не поділяє поглядів свого нового товариша (не може, наприклад, погодитися з теорією про безкінечне Боже милосердя), під керівництвом янсеніста Гордона він одержує європейську освіту, знайомиться з науками, новітніми філософськими системами. Вивчаючи історію людства, Простак доходить висновку стороннього спостерігача, яким якраз і могла бути лише “природна людина”: “Історія людства є нічим іншим, як картиною злочинів і нещастя”.

Розмірковуючи над характерами “природних” і “цивілізованих” людей, Простак одразу ж схиляється у своїх симпатіях до перших, а не до других. Він, зокрема, зізнається: “Мої американські співвітчизники ніколи б не звернулися до такого жорстокого поводження, яке я зараз відчуваю на собі: їм би це просто не спало на думку. їх називають дикунами, а вони хоча і грубі, але відзначаються доброчинністю, водночас як мешканці цієї країни хоча і витончені, але люті шахраї”.

Цікаво, що янсеніст починає відчувати на собі позитивний вплив “нецивілізованого” Простака. Гордон, наприклад, запозичує у нього деякі моральні принципи, змінює своє ставлення до Кохання після розповіді Простака про свої почуття до СентІв. Раніше янсеніст дивився на кохання як на прояв гріховного начала в людині, а тепер він починає розуміти, що воно спроможне морально звеличити особистість.

Проте найголовніше для Вольтера виявляється те, що сам Простак почав суттєво змінюватися під впливом просвітництва. Тут письменник намагається значною мірою пом’якшити кричущі крайнощі руссоїстської концепції “природної людини”. Філософська ідея Вольтера полягала в тому, щоб зробити “дикуна” корисним членом суспільства. Простак щиро визнає: “Я схильний повірити у метаморфози, оскільки з тварини я перетворився на людину”. Звичайно, Простак засвоїв від свого товариша лише “корисне” і не відмовився від своєї звички дивитися на речі очима “природної людини”.

СентІв прибуває до Парижа для того, щоб врятувати свого коханого. Перше, що вона зустріла та відчула на собі – це байдужість чиновників. Один з них відверто зізнається: “Я не маю права робити добра; вся моя влада полягає лише в тому, що час від часу я можу робити зло”.

Задля врятування Простодушного Сентів, що була наділена привабливою зовнішністю, пішла на страшний моральний злочин: вона скорилася домаганням розбещеного вельможі, але не змогла пережити безчестя і померла на руках в ошалілого від горя нареченого. Таким трагічним фіналом Вольтер закінчує свою повість, в якій він спробував випукло зобразити всі вади своєї похмурої епохи і “цивілізованого” суспільства. На його думку, не можна очікувати позитивних змін у країні, громадяни якої навіть не помічають того, за якими жорстокими та облудливими принципами вони живуть. Розкрити їм очі на справжню сутність речей може лише “нецивілізований дикун” Простак, погляд якого вільний від суспільних вад та забобонів.

І. В. Лімборський, доктор філологічних наук Черкаси

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Основа сюжету твору “Простак”