Олександр Іванович Герцен


Роки московського життя (1842-1847) були важливим і плідним етапом його духовного росту й літературної діяльності. “У кріпак Росії 40х років XIX століття,- писав В. И. Бєлінський про Герцена,- він зумів піднятися на таку висоту, що встав в урозень із найбільшими мислителями свого часу”. У ці московські роки Герцен написав кілька більших філософських робіт, повести “Сорока-злодійка”, “Доктор Крупів” і роман “Хто винуватий?”.

Герцен, письменник і мислитель (його псевдонім – Искандер), придбав широку й голосну популярність. Разом з Бєлінським він устав на чолі передової частини російського суспільства, учив думати й жити

Але одна публіцистична діяльність, що протікала до того ж в умовах безжалісної цензури, що супроводжувалася арештами, посиланнями, постійним поліцейським наглядом, не могла задовольнити Герцена, що рвалося до відкритої політичної боротьби, і на початку 1847 р. він (із сім’єю) виїхав за кордон. Письменник виявився в Західній Європі в той момент, коли високо піднялася хвиля революційного руху у Франції, Італії, Угорщині. Герцен став активним учасником цього руху. Він розумів, що без нової революції немає дороги до народного щастя, але не бачив сили, здатної очолити боротьбу. А робітничий клас у той час не був ще такою силою Вроссии.

“Духовна Драма Герцена,- відзначав В. И. Бєлінський,- була породженням і відбиттям


тієї історичної епохи, коли революційність буржуазної демократії вже вмирала (у Європі), а революційність соціалістичного пролетаріату ще не дозріла”.

Але й у роки духовної кризи Герцена не залишала віра у велике Майбутнє Росії. Пізніше він виступив як ідеолог “селянського” утопічного соціалізму, уважав, що Росія після знищення кріпосного права, минаючи капіталістичний шлях розвитку, через розвиток селянських громад, прийде до соціалізму. У селянській громаді він помилково бачив “осередок соціалізму”, у селянині – природженого соціаліста, “людини майбутнього”.

Незважаючи на свою помилковість, теорія “селянського соціалізму”, “права на землю” відбивала, як указував В. И. Бєлінський, революційні прагнення до “рівності з боку селян, що борються за повне скинення поміщицької влади, за повне знищення поміщицького землеволодіння”.

Улітку 1852 р. Герцен приїхав у Лондон і тут залишився на довгі роки, що стали вершиною його літературної діяльності. У Лондоні він заснував російську вільну друкарню, і його вільне слово зазвучало з повної силоміць.

З 1855 р. Герцен почав видавати “Полярну зірку” журнал, назвою й обкладинкою якого, що зображувала профілі п’яти страчених декабристів, вона підкреслював свій зв’язок із дворянськими революціонерами першої чверті XIX в. В “Полярній зірці” друкувалися статті Герцена й уривки з його “Колишнього й дум”, такі заборонені царською цензурою добутку, як лист Бєлінського до Гоголя, “Вільність” і ” Село ” Пушкіна, вірші Рилєєва, “Смерть. поета” Лермонтова, вільнолюбні Твори Огарьова, до гому часу що приїхав Влондон.

Таємними шляхами “Полярна зірка” проникала в Росію, і матеріали журналу жадібно читалися передовими російськими людьми, листувалися ними від руки, передавалися з вуст у вуста, викликали страх у реакціонерів. Незабаром Герцен мав право заявити: “Праця наш не був даремний. Наше мовлення, вільне російське слово лунає в Росії, будить одних, стращає інших, загрожує гласністю третім”.

“Тим часом,- писав Герцен,- події в Росії несуться швидко, їх треба ловити на лету, обслуговувати негайно”. Прагнучи задовольнити нові потреби російського суспільства, Герцен з 1 липня 1857 р. почав видання газети “Дзвін”, що спочатку виходила раз на місяць, потім – два рази на місяць, а в інші роки – щотижня.

“Дзвін” придбав величезний вплив, зігравши виняткову роль у революційній історії Росії. Герценові пересилалося із всіх кінців країни безліч різних материалоз, що викривала виразки й каліцтва російського життя. “Ми – лемент російського народу, битого поліцією, що засікає поміщиками”,- так сам Герцен визначав значення “Дзвона”. “Дзвін”, за словами В. И. Белинскийа, “устав горою за звільнення селян”.

Надзвичайну популярність “Дзвону” створювали не тільки викривальні матеріали. Натхненні статті самого Герцена, боровшегося за перемогу народу над царатом, що кликав до революції, владно захоплювали читачів. Тираж “Дзвона” доходив до дуже великої для того часу цифри-2500 екземплярів. Пізніше, у роки урядової реакції, що підсилилася, коли провіз “Дзвона” у Росію став особливо скрутний і небезпечним, цей тираж значно зменшився, але вплив “Дзвона” на передові шари російського суспільства не слабшало. Російські революціонери безперестану шукали й знаходили нові шляхи його поширення: провозили його через Туреччину, Фінляндію, Польщу, скандинавські країни, організовували передрук “Дзвона” Вроссии.

“Дзвін” видавався протягом десяти років, і за цей час вийшло 245 номерів газети. “Герцен створив вільну російську пресу за кордоном – у цьому його велика заслуга”. “Герцен перший підняв великий Прапор боротьби шляхом звертання до мас із вільним російським словом”,- писав В. И. Бєлінський

В останні роки свого життя, після припинення видання “Дзвона”, Герцен майже не мав можливості звертатися до російського читача, до сила й пильність його революційної думки не слабшали,

У написані незадовго до смерті “Листах до старого товариша” він з надією й радістю “міжнародних работничьих з’їздах” (тобто про конгреси Першого Інтернаціоналу), відзначав “серйозний характер” цієї “бойової організації”, затверджував, що “працівники” (робітничий клас) “складуть першу мережу й перший всход майбутнього економічного пристрою”. Так, наприкінці свого життя Герцен “звернув свої погляди… до Інтернаціоналу, до того Інтернаціоналу, яким керував Маркс” (В. И. Бєлінський).

Восени 1869 р. Герцен оселився в Парижі: він передчував швидкий зліт революційної хвилі у Франції. І ці передчуття не обдурили його: події, що вибухнули незабаром, привели до виникнення Паризької комуни. Але дожити до цього першого досвіду пролетарської диктатури Герценові не дозелось: занедужавши запаленням легенів, він помер 21 січня 1870 г.

Похований Герцен у Ніцці. На його могилі поставлений пам’ятник, що зображує Герцена на весь зріст: у глибокому роздумі, зі схрещеними на груди руками, він коштує, звернений особою до Росії, повна віри в неї світле майбутнє



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Олександр Іванович Герцен

Categories: Нові твори

Links