Огляд творів Баратинського

Баратинський із древнього польського дворянського роду. Предки Баратинського з кінця XVII століття влаштувалися в Росії. Дитинство він провів в обстановці багатого маєтку. Бажаючи забезпечити синові аристократичну кар’єру, матір визначає його в Пажеський корпус. Але трирічне перебування в корпусі закінчилося катастрофою, що круто змінила життя Баратинського. Перехід із затишної домашньої обстановки в середовище закритого військово-навчального закладу викликав щиросердечну смуту, приведшую до злочину “з нагоди”. У листі до В. А. Жуковського Баратинський розповідає історію свого падіння. Участь у кружку товаришів, романтично названому “суспільством месників” (діяльність якого складалася в шкільних витівках проти вчителів і вихователів), привело до крадіжки в будинку одного з учасників цього “суспільства”. По особистому велінню Олександра I Баратинський і Д. Хаников були виключені з Пажеського корпуса із забороною приймати їх на цивільну й військову службу, крім як простими солдатами

Баратинський виявився як би в суспільній порожнечі й дев’ять наступного років буде тягнути “долею накладені ланцюги”, вислужуючи цивільну реабілітацію й відновлення чесного ім’я. В 1819 р. Баратинський був зарахований рядовим у лейб – гвардії єгерський полк. Тоді ж він знайомиться з Адельвигом, В. Кюхельбекером, Ф. Глинкою,

Н. Гнєдичим

У цей час у пресі з’являються перші вірші Баратинського. Головне місце в його ранній Творчості займають елегії. “Перші Твори Баратинського були елегії, – пише А. Пушкін, – і в цьому роді він першенствує”. 33 С 1820 р. поет проводить шість років у Фінляндії, де він продовжує службу в Нейшлотском полку. Ім’я й твори Баратинського швидко стали відомі всієї читаючої Росії. Елегія “Фінляндія” (1820 р.), інші вірші, присвячені цьому краю, а пізніше поема “еда” (1826 р.) закріпили за ним репутацію “співака Фінляндії”. Поезія Баратинського була поезією роздумів над життям, художнім дослідженням людини й дійсності. У традиційній формі “сумовитої” елегії Баратинський зумів втілити багатство й складність емоційного миру конкретної людини. У своїх кращих елегіях поет зумів показати окрему особистість, почуття якої пояснюються обставинами її життя

В 1821 р. з’являється знаменита елегія “Переконування”, на текст якої був написаний романс М. И. Глинки, що зробив ці чи вірші не найвідомішим твором Баратинського. Прагнення йти власною дорогою характеризує весь творчий шлях поета. Творчість пізнього періоду підтверджує це.

У знаменитому вірші “Не осліплений я музою моею” (1829 р.) він назве головну властивість своєї музи: не “вишуканий убір”, не “гра око”, не “блискуча розмова”, але “особи незагальне вираженье” і “мовлень спокійна простота”. Час підтвердив вірність цієї самооцінки поета. У квітні 1825 року турбота про виробництво Баратинського в офіцери нарешті-те увінчалися успіхом. Він одержав можливість розпоряджатися своєю долею, подав у відставку й оселився в Москві, де в 1827 році вийшов збірник віршів, що підводить підсумок першого десятиліття його творчого шляху. Трагізм пізнього Баратинського був відбиттям долі його покоління. В обстановці реакції, що пішла за розгромом повстання декабристів, не було місця тим, хто не хотів упокоритися з торжеством зла й несправедливості

Саме їхнього почуття, їхнього настрою втілила поезія Баратинського в 30-е роки. У цей час створюються багато відомих творів Баратинського: поеми “Бал” (1828) і “Циганка” (1831, 1842) (назва ранньої редакції “Наложниця”), вірша “Остання смерть” (1827), “Долею накладені 2 Література 34 література ланцюга” (1828), “Тебе з тьми не переведу я” (1828), “Мій дарунок убогий і голос мій не голосний” (1828), “На смерть Гете ” (1832), “До чого невільникові мріяння волі?” (1833) і ін. У цих віршах особливо виявилася схильність до поглиблених роздумів над життям і людською долею, що уже давно була замічена А. С. Пушкіним, що зрівняв Баратинського з Гамлетом.

В 1835 році поет випустив друге видання добутків, що здавалося йому тоді підсумком його творчого шляху. Але останньою книгою Баратинського став збірник “Сутінки” (1842), у який увійшли вірші 40-х років. Поет уважає, що поетичний дарунок марний, якщо він не потрібний людям. Автор глибоко й вірно вловив хворобу свого часу, що складалася в прихильності до “користі”, до “насущному й корисному”. Баратинський не бачив шляхів рятування від її, тому в його добутках пролунав лемент болю й розпачу. Призначення поета Баратинський бачив не в отшельничестве, не в щасливій самоті, а в політичному виступі із трибуни володаря дум. Віра в співчуття народу потрібна художникові, справжнім джерелом натхнення для поета є увага “юрби”.

Восени 1843 року Баратинський їде за кордон. Шлях його – Берлін, Лейпциг, Дрезден, Париж, Неаполь. З Європи поет припускав повернутися “зціленим від багатьох упереджень і з повною поблажливістю до деяких наших недоліків, які ми часто із задоволенням перебільшуємо”. Бадьорість, віра в Майбутнє пролунали в добутках тої пори, особливо у вірші “Піроскаф” (1844). Але їм не призначено було стати початком нового етапу його творчого шляху. Баратинський раптово помер 29 липня 1844 року в Неаполе. Через рік із зайвим тіло його було перевезено в Петербург і в присутності декількох друзів віддано землі.

Газети й журнали того часу майже не відгукнулися на його кончину. Тільки Бєлінський сказала тоді: “Мисляча людина завжди перечтет із задоволенням вірша Баратинського, тому що знайде в них людини – предмет вічно цікавий для людини”.

Гуманізм Баратинського, властива йому тонкість психологічного аналізу, глибина проникнення в протиріччя дійсності, шляхетна нещадність до себе зробили його вірші близького й потрібними нашому часу. БАЙКА – малий оповідальний жанр, переважно віршований, повчального, сатиричного характеру. Широко використовує уособлення. Діючими особами звичайно виступають тварини, рослини, речі. На початку або кінці байки коротка “мораль”. (И. А. Крилов).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Огляд творів Баратинського

Categories: Нові твори

Links