Огляд творчості. Остап Вишня (1889 – 1956)

• Друкував усмішки, антирелігійні гуморески, літературно-мистецькі нариси та рецен-зії, фейлетони на шпальтах газет “Вісті ВУЦВК”, “Селянська правда”.

• У 20 – 30-х роках виходять Збірки Остапа Вишні (23 книги), серед них:

– “Діли небесні” (1923);

– “Кому веселе, а кому й сумне”, “Ану, хлопці, не піддайсь!” (1924);

– “Реп’яшки”, “Вишневі усмішки (сільські)” (1924);

– “Вишневі усмішки кримські”(1925);

– “Щоб і хліб родився,

– “Вишневі усмішки кооперативні” ?і927);

– “Вишневі усмішки театральні” (1928);

– “Ну, й народ”, “Вишневі усмішки закордонні” (1930);

• 1928 р. – вийшло зібрання усмішок у 4-х – Томах.

• Літературна дискусія 1925 – 1928 рр. позначилася на долі Остапа Вишні. Письменник захищали право на національну самобутність. Через це, звинувачений у націоналізмі, реакційності, оспівуванні куркульства, письменник був заарештований (1933); 22 лютого 1934 р. Остапа Вишню було засуджено до розстрілу, а 3 березня вищу міру покарання замінили десятьма роками заслання. У 1934 р. починає вести табірний щоденник, який згодом отри-мав назву “Чиб’ю. 1934” (побачив світ у 1989 р.).

• 3 грудня 1943 р. – звільнений з-під арешту, повертається до творчої роботи.

• Побачили світ Твори Остапа Вишні:

– “Зенітка” (1944), яка ознаменувала початок другого періоду життя і Творчості пись-менника-гумориста, показала, що Остап Вишня за 10 років ув’язнення не розучився сміятися;

– Остап Вишня працює в журналі “Перець”;

– з 1948 р. веде щоденник під назвою ” Думи мої, думи мої…”;

– “Весна-красна” (1949);

– “А народ воювати не хоче” (1953);

– “Нещасне Кохання ” (1956) та ін.

• 25 жовтня 1955 р. Остапа Вишню реабілітовано.

• 28 вересня 1956 р. – помер. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

Особливості творчого стилю Остапа Вишні

• Тематика творів пов’язана із злободенними проблемами часу:

– українське Село у віковічних злиднях;

– доля інших народів (наприклад, кримських татар);

– розвиток української культури (література і театр);

– потяг неосвічених людей до нового життя;

– партійна ідеологія (“Сміх крізь сльози”);

– проблеми розвитку національної мови;

– відродження національної гідності українського народу;

– Природа як джерело краси і натхнення тощо;

• Створення образу людини з народу, авторового спільника, однодумця;

• багатство відтінків;

• соковитий народний гумор;

• дотепність;

• правдиво змальовані характери персонажів;

• один із основних засобів характеристики персонажів – колоритні діалоги;

• застосування прийому зіставлення та поєднання в межах одного твору різних лексичних “шарів” і стилів – побутового і політичного, літературного і ділового, високого й буденного;

• використання пейзажів.

Фейлетон (від франц. “лист, аркуш”) – невеликий за обсягом жанр художньо-публі-цистичноїлітератури злободенного змісту, який характеризують сатиричність, динамізм викладу, невимушена композиція, пародійність, застосування позалітературних жанрів тощо

Гумореска (від лат. “волога”) – невеликий віршовий, прозовий чи драматичний твір з комічним сюжетом, що відрізняється від сатири легкою, жартівливою тональністю У гуморесці сміх постає у вигляді доброзичливої, емоційно забарвленої критики в дотепній, парадоксальній, іронічній, гротескній, пародійній формі

Усмішка – різновид гуморески, синтез гумористичного оповідання, анекдоту і фейлетону, характеризується лаконізмом, дотепністю, обов’язковою присутністю автора, поєднанням побутових замальовок, жанрових сценок з частими авторськими відсту-пами.

Автобіографічне оповідання – опис власного життєвого шляху (наближений до мемуарів).

“Мисливські усмішки”

(“Відкриття охоти”, “Заєць”, “Сом”, “Вальдшнеп”, “Перепілка”, “Дикий кабан, або вепр”, “Як варити і їсти суп із дикої качки” та ін.)

Особливе місце у творчості Остапа Вишні займає тема любові до рідної природи, змалювання її краси.

М. Рильський: “Остап Вишня – справжній мисливець, і притому поет полювання”. Особливість таланту письменника, що розкрилася в оповіданнях, усмішках, фейлетонах циклу “Мисливські усмішки”, полягає в умінні поєднати гострий сарказм і м’який гумор з глибоким ліризмом, поетичністю в осягненні світу, ніжністю у ставленні до природи.

Художні компоненти “Мисливських уумішок”:

– дотеп;

– анекдот;

– пейзаж, що виконує важливу композиційну або ідейно-смислову функцію;

– портрет;

– пісня;

– авторський ліричний відступ;

– порівняння;

– епітети;

– персоніфікація;

– гіпербола.

Головним персонажем “мисливських усмішок” є мисливець чи рибалка, який з почуттям гумору розповідає цікаві бувальщини. Як правило, в основі “невигаданих” історій лежить такий улюблений засіб народної творчості, як художнє перебільшення.

Герої усмішок, здається, не полювали по-справжньому: найважливішим під час полювання для них було помилуватися світанковими ранками, тихими вечорами над озерами.

Автор Постає в “Мисливських усмішках” як співець рідної природи великий гуманіст, що змалював колоритних мисливців і рибалок, безмежно закоханих у рідні озера і ліси, річки і гаї. У щоденнику за 23 січня 1952 р. Остап Вишня писав: “їздили полювати. Це не вперше і не востаннє. Нічого! І як радісно, що я нічого не вбив!”