Одного разу ввечері (твір-розповідь)


Одного разу ввечері до нашої квартири подзвонили. Я кинувся до дверей, а за мною кіт Маркіз. У дверях стояла тітка Валя, мамина сестра, – вона приїхала до нас у гості з Полтави. Мама відразу заклопоталася на кухні, щоб пригостити гостю. Тато став розпитувати тітку Валю про новини, а я сів з ногами в крісло, на руки до мене стрибнув Маркіз. “І для чого ви кота в квартирі тримаєте? – знизала плечима гостя. – Скільки турбот з ним!” Тато погладив кота і сказав: “Це улюбленець усієї родини! У нього є свій куточок з килимком, є м’ячик. Любить спати на дивані або на підвіконні, чомусь на газетах. А коли в квартирі стає прохолодно, забереться до нас у постіль і, згорнувшись клубочком, спить у ногах”. “Я вважаю, що котам не місце в квартирі, вони мають бігати надворі”, – сердито заперечила тітка.

Мені здалося, що кіт прекрасно все зрозумів. Напевне, він відчув ворожість гості. Маркіз зістрибнув з моїх колін, вигнув спину і ніби знехотя, немов подумки щось вирішуючи, рушив до вхідних дверей. Зупинився і занявкав. “Льоша, пусти Маркіза погуляти”, – сказала мені мама. “І нехай не повертається, доки я тут”, – крикнула тітка Валя чи то в жарт, чи то всерйоз. Але так воно й вийшло. Маркіз не прийшов ні цього дня, ні наступного. Ми затурбувалися. Тато сказав мамі, що Маркіз, напевно, образився на тітку Валю. Три дні по тому гостя від’їхала.

Одного


разу увечері нам здалося, що в двері хтось шкрябає. Я відчинив і побачив на порозі щось схоже на нашого Маркіза. Так, це був він. Кіт страшно змарнів, відчувалося, що він побував у боях із дворовими котами. Вухо кровоточило.

Маркіз переступив поріг, озирнувся, начебто бажаючи переконатися, що тітки Валі немає, а потім пішов до кухні, де його завжди годували…

За тиждень кіт став колишнім красенем і, як і раніше, коли вся родина сиділи біля телевізора, Маркіз улаштовувався на дивані, на свіжому номері газети.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Одного разу ввечері (твір-розповідь)

Categories: Нові твори

Links