Образи простих людей у повісті “Станційний доглядач”


Але сам Вырин звик жити в цьому несправедливому світі, пристосував свій нехитрий побут і задоволений тим щастям, що послано йому у вигляді дочки. Вона його радість, захисниця, помічниця в справах. Незважаючи на досить юний вік, Дуня вже звикла до ролі господарки станції. Вона без страху й зніяковілості упокорює гневливых відвідувачів. Уміє без зайвих слів утихомирити самих “петушистых”. Природна краса цієї дівчини заворожує проїжджаючих. Увидя Дуню, вони забувають, що кудись поспішали, хотіли покинути вбоге житло. І здається, що так буде завжди: красуня господарка, неспішна розмова, бадьорий і щасливий доглядач… Ці люди наївні й привітні, як діти. Вони вірять у доброту, шляхетність, силу краси…

Поручик Мінський, увидя Дуню, захотів пригод, романтики. Він не представляв, що бедный батько, чиновник чотирнадцятого класу, посмітить протистояти йому – гусарові, аристократові, багатій людині. Відправляючись на пошуки Дуни, Вырин не уявляє собі, що буде робити, як зможе допомогти дочки. Він, безмірно люблячи Дуню, сподівається на чудо, і воно відбувається. Знайти у величезному Санкт-Петербурзі Мінського – це майже неможливо. Але провидіння веде нещасного батька. Він бачить дочку, розуміє її положення – багатої утриманки – і хоче забрати неї. Але Мінський жене його в поштовхи.

Уперше Вырин розуміє всю прірву, що розділяє його й Мінського


– богатого аристократа. Старий бачить даремність своїх надій повернути втікачку.

Що залишається бідному батькові, що втратив в особі дочки опору, сенс життя? Вернувшись, він п’є, заливаючи вином своє горе, самітність, образу на увесь світ. Перед нами тепер уже занепала людина, нічим не цікавиться, що тяготиться життям – цим безцінним дарунком.

Але Пушкін не був би великим, якби не показав життя у всьому її різноманітті й розвитку. Життя набагато богаче й изобретательнее літератури, і письменник нам це показав. Побоювання Самсона Вырина не виправдалися. Дочка його не зробилася несчастною. Імовірно, вона стала дружиною Мінського. Відвідавши могилу батька, Дуня гірко плаче. Вона розуміє, що прискорила кончину батька. Але вона не просто втекла з будинку, а була повезена коханою людиною. Спочатку плакала, а потім упокорилася зі своєю долею. Та й не найгірша її чекала доля. Ми не засуджуємо її, не Дуня все вирішувала. Письменник також не шукає винуватих. Він просто показує епізод з життя безправного й бідного станційного доглядача.

Повість поклала початок створенню в російській літературі своєрідної галереї образів “маленьких людей”. До цієї Теми звернуться згодом Гоголь і Достоєвський, Некрасов і Салтиков-Щедрін… Але в джерел цієї теми стояв великий Пушкін

“Станційний доглядач” – одна з повістей, що ввійшли у відомий добуток А. С. Пушкіна “Повести покійного Івана Петровича Белкина”. В “Станційному доглядачі” автор знайомить нас із важким, безрадісним життям простих людей, а саме – станційних доглядачів, у часи кріпосного права. Пушкіна звертає увагу читача на те, що в зовні безглуздому й нехитрому виконанні своїх обов’язків цими людьми криється нелегкий, часто невдячну працю, повна турбот і турбот. Що тільки не ставлять за провину станційному доглядачеві? “Погода нестерпна, дорога кепська, ямщик упертий, коня не везуть – а винуватий доглядач…”. Мало хто із проїжджаючих приймає станційних доглядачів за людей, більше за “нелюдів роду людського”, але ж “ці настільки оклеветанные доглядачі взагалі суть люди мирні, від природи послужливі, схильні до гуртожитку, скромні в домаганнях на почесті й не занадто грошолюбні”. Мало хто із проїжджаючих цікавиться життям станційних доглядачів, але ж, як правило, у кожного з них – непроста доля, у якій з надлишком вистачає сліз, страждань і горя.

Життя Самсона Вырина нічим не відрізнялася від життя таких же, як і він, станційних доглядачів, які, щоб мати саме необхідне для змісту своєї сім’ї, готові були мовчачи вислухувати й так само мовчачи зносити нескінченні образи й докори у свою адресу. Правда, сім’я в Самсона Вырина була невеликою: він так красуня дочка. Дружина Самсона вмерла. Заради Дуни (так кликали дочку) і жив Самсон. У чотирнадцять років Дуня була теперішньою помічницею батькові: у будинку прибрати, приготувати обід, прислужити проїзному, – на всі вона була майстриня, усе в неї в руках спорилося. Дивлячись на Дунину красу, добріше й милостивіше ставали навіть ті, хто грубе звертання зі станційними доглядачами взяв собі за правило.

У перше наше знайомство із Самсоном Выриным він виглядав “свіжим і бадьорим”. Незважаючи на нелегку роботу й найчастіше грубе й несправедливе звертання з ним проїжджаючих – неозлобленого й товариського.

Однак як може змінити людини горі! Усього через кілька років автор, зустрівшись із Самсоном, бачить перед собою старця, недоглянутого, схильного до пияцтва, тускло прозябающего в занедбаному, неприбраному своєму житлі. Його Дуня, його надія, та, що давала сили жити, виїхала з малознайомим гусаром. Причому не з батьківського благословення, як це прийнято в чесних людей, а тайкома. Самсонові було страшно подумати, що його миле дитя, його Дуня, що він як міг оберігав від усяких небезпек, так надійшла з ним і, головне, із собою – стала не дружиною, а коханкою. Пушкіна співчуває своєму героєві й ставиться до нього з повагою: честь для Самсона вище всього, вище багатства й грошей. Не один раз доля била цієї людини, але ніщо не змусило його так опуститися, так перестати любити життя, як учинок гаряче улюбленої дочки. Матеріальна бідність для Самсона ніщо в порівнянні зі спустошеністю душі.

На стіні в будинку Самсона Вырина висіли картинки із зображенням історії блудного сина. Дочка доглядача повторила вчинок героя біблійної легенди. І, швидше за все, як і батько блудного сина, зображеного на картинках, станційний доглядач чекав свою дочку, готовий до прощення. Але Дуня не верталася. А батько не знаходив собі місця від розпачу, знаючи, чим найчастіше закінчуються подібні історії: “Багато їх у Петербурзі, молоденьких дурок, сьогодні в атласі так оксамиті, а завтра, подивишся, метуть вулицю, разом з голотою кабацкою. Як подумаєш порию, що й Дуня, може бути, відразу пропадає, так поневоле згрішиш так побажаєш їй могили…”

Нічим гарним не закінчилася й спроба станційного доглядача повернути дочка додому. Після цього, запивши від розпачу й горя ще більше, Самсон Вырин умер. В образі цієї людини Пушкін показав безрадісними, наповненими лихами й приниженнями життя простих людей, самовідданих трудівників, який норовить скривдити кожний перехожий і проїзний. Але ж найчастіше такі прості люди, як станційний доглядач Самсон Вырин, – приклад чесності й високих моральних підвалин



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образи простих людей у повісті “Станційний доглядач”

Categories: Нові твори

Links