Образи дітей у Чехова

“Гриша” – не єдиний приклад використання подвійних номінацій. Той же прийом зустрічається (хоч і рідше) в оповіданні “Утікач”. Приміщення, у яке попадає хлопчик, не відразу називається лікарнею, і спочатку неясно, куди прийшли мама із хлопчиком (“У сінях було не так холодно й сиро, як надворі…”; “Сени помалу битком набилися народом” і т. п. – такий опис може ставитися до чого завгодно).

Але поступово з’являються характерні слова (приймальня, хворі, фельдшер), і стає зрозуміло, що це саме лікарня. Наприкінці оповідання знову та ж ситуація: “Пашка, не розбираючи дверей, кинувся в палату віспяних, звідти в коридор, з коридору влетів у більшу кімнату, де лежали й сиділи на ліжках чудовиська з довгими волоссями й зі старушечьими особами. Пробігши через жіноче відділення, він знову опинився в коридорі”. Спочатку приміщення називається так, як воно сприймається дитиною, і лише потім треба звичне слово. Тут примітна саме послідовність номінацій: первинним виявляється дитяче слово, а звичайне найменування тільки уточнює місце дії

Опис часу й простору – лише один з аспектів аналізу прийомів зображення миру добутку. Дитячий погляд і, відповідно, словниковий запас, асоціації, порівняння використовуються при описі персонажів, подій. Специфіка дитячого сприйняття миру передана системно й надає оповіданням особливе

зачарування. Особливо багато прикладів в “Грише”: “Мама схожа на ляльку, а кішка на папину шубу, тільки в шуби немає очей і хвоста”; “За цією кімнатою є ще інша, куди не пускають і де миготить тато – особистість найвищою мірою загадкова! Нянька й мама зрозумілі: вони одягають Гришу, годують і укладають його спати, але для чого існує тато – невідомо. Ще є інша загадкова особистість – це тітка, що подарувала Грише барабан. Вона те з’являється, то зникає. Куди вона зникає? Гриша не раз заглядав під ліжко, за скриню й під диван, але там її не було…”; “У цьому ж новому світі, де сонце ріже ока, стільки тат, мамів і тіток, що не знаєш, до кого й підбігти”.

У результаті послідовного застосування дитячої точки зору мир “остраняется”, перестає бути звичним. Наприклад, в оповіданні “Дітвора” копійка виявляється дорожче рубля, до того ж сама цінність грошей умовна (“біля них валяються копійки, що втратили свою силу надалі до нової гри”). Автор указує на цю умовність, посилаючись на дитяче сприйняття. У деяких випадках протиставлення дитячого й дорослого сприйняття настільки яскраво, що можна говорити про прийом остранения (термін В. Б. Шкловского). Це подання звичного предмета в якості незнайомого, незвичайного, дивного, що дозволяє нам сприймати його заново, як би вперше. Прийом остранения має своєю метою “висновок речі з автоматизму сприйняття”.

Остранение – часте джерело комізму. Природно, що кругозір дитини обмежений, його розуміння дійсності не збігається з дорослим баченням миру. Тому коли автор при зображенні миру дає тільки дитяче сприйняття, що не відповідає нормі, виникає комічний ефект. У тім же оповіданні “Куховарка жениться” Гриша сприймає весілля як насильство над куховаркою, жалує її (“Бідна! Плаче тепер де-небудь у сутінках!”). Це свідчить про те, що такі оповідання орієнтовані скоріше на дорослого читача, що бачить різницю між звичним сприйняттям миру й баченням дитини, розуміє, наприклад, що лист “на Село дідусеві” дійти не може (чого, зрозуміло, не знає Ванька Жуків).

Про продуктивність такого нерозуміючого оповідача писав М. М. Бахтин. На думку вченого, “цей особливий чужий кругозір, особлива точка зору на мир залучається автором заради її продуктивності, заради її здатності, з одного боку, дати самий предмет зображення в новому світлі (розкрити в ньому нові сторони й моменти), з іншого боку, освітити по-новому й той “нормальний” літературний кругозір, на тлі якого сприймаються особливості оповідання оповідача” . По Бахтину, умовні оповідачі (наприклад, Максим Максимич в “Герої нашого часу” М. Ю. Лермонтова) “залучаються як специфічні й обмежені, але продуктивні в самій цій обмеженості й специфічності ідеологічний^-ідеологічні-словесно-ідеологічні точки зору, особливі кругозори, протиставлювані тим літературним кругозорам і точкам зору, на тлі яких вони сприймаються”.

Звичайно, дитина в оповіданнях Чехова – це не оповідач. Але його сприйняття грає таку ж роль, як і фігура умовного оповідача. Іншими словами, важлива не дитяча точка зору сама по собі й не авторській позиції (або позиція дорослого персонажа), але співвідношення, взаимокорректировка цих сприйняттів. У кожному оповіданні завжди є дві точки зору, дитяче й авторська, їхнє співвідношення, гра між ними. Дитина (особливо маленький) бачить мир по-іншому, ще не опираючись на загальноприйняті норми й умовності, тільки відкриває його для себе. І читач як би запрошується досліджувати мир разом з дитиною, бачити у звичайному незвичне й нове

Функція дитячої точки зору – спонукання до міркувань, активізація читацької свідомості. Об’єктивний лист припускає відображення життя у всій її складності. “Художня Література тому й називається художньої, що малює життя такою, яка вона є насправді” (лист до М. В. Кисельовій від 14 січн. 1887 р.). Більшу роль грає й уміння бачити в дитині особливу точку зору, особливу індивідуальність. Оповідання про дітей фіксують інтерес письменника до внутрішнього миру дитини. “Діти святі й чисті. Навіть у розбійників і крокодилів вони складаються в ангельському чині” (з листа до Ал. П. Чехова, від 2 січн. 1889 р.).

Дуже часто письменник, що пише про дітей, вирішує завдання, досить далекі від завдань дитячої літератури. У цьому випадку мир дитини цікавий йому не як самоціль, але як спосіб по-новому, під новим кутом зору, глянути на дорослий мир або показати становлення й розвиток характеру. Звичайно зауваження такого роду ставляться або до добутків з елементами мемуарного жанру, або до добутків, що відтворять еволюцію особистості під впливом середовища й виховання. Прикладами таких добутків можуть служити “Дитинство Теми ” Н. Г. Гаріна-Михайлівського, “У дурному суспільстві” В. Г. Короленко, “Дитинство” Л. Н. Толстого, “Дитячі роки Багряний-Онука” З. Т. Аксакова й багато інших романів і повести з елементами автобіографічної прози. Чехів теж піднімає серйозні проблеми, наприклад, підкреслює драматизм переходу дитини в дорослий мир і жорстокість цього миру стосовно нього (“Ванька” і “Спати хочеться”). Іноді письменник зачіпає й педагогічні питання. Так, в оповіданні “Випадок із класиком” хлопчик провалює екзамен з давньогрецької мови, за що його поре “шляхетний і делікатний” сусід, а потім на сімейній раді його “вирішено було віддати по торговельній частині”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Образи дітей у Чехова

Categories: Нові твори

Links