Образ землі в однойменній повісті Кобилянської

Добра книга – як мудра людина. Трапиться в житті несподівано, а коли настає час розлучатися, то душу огортає жаль. Ще одна коротка мить – і відійде, і забере з собою любу тобі розмову, і понесе геть веселі й сумні оповіді, але ще довго стоятимуть в уяві образи й постаті літературних персонажів, їхні смутки й радощі.

Кожна талановита книжка залишає в серці глибокі сліди. Можна впевнено сказати, то до таких літературних творів належить і повість Ольги Кобилянської “Земля”. Багато в ній горя, розчарувань, несправджених надій…

Цей

твір – вершина творчості Ольги Кобилянської. Михайло Коцюбинський напише авторці: “Я просто зачарований Вашою повістю – все: і природа, і люди, і психологія їх – все це робить таке сильне враження, все це виявляє таку свіжість і силу таланту, що од серця дякуючи Вам за пережиті емоції, я радів за нашу літературу…”

Інтерес до повісті, очевидно, не зникає тому, що в ній переплелися мотиви суспільні й особисті, вічні проблеми любові й страждання, добра і зла. Письменниця відобразила життя найчисленнішої верстви українського населення – селянства.

Змальовуючи село, Ольга Кобилянська

зосередила свою увагу не на соціальних проблемах, а на морально-етичних. Сталася родинна трагедія: брат убив брата. За землю. Жахливий випадок вражає, змушує кожного замислитись над причинами трагедії, поміркувати над сутністю людини, задуматися, яким було і є ставлення українців до землі – головного образу повісті Ольги Кобилянської. Земля в житті кожного мешканця села відіграє величезну роль. Вона живе в їхніх думках, мріях, натруджених руках, у добрих і злих почуттях.

Земля – це не лише власність, а й чудові краєвиди, що радують серце, і радість господаря-творця земних плодів, і сила людська, і впевненість у завтрашньому дні. Згадаймо, яке місце посідала земля в житті лише одного персонажа твору – Івоніки Федорчука. Його любов до землі – риса спадкова.

Заради неї він працював самовіддано, жертовно. Недоїдав, недосипав, кожен фіш переводив у землю. Робив це не заради себе, а дбаючи про своїх нащадків – майбутніх господарів землі. При цьому Івоніка пам’ятав, що найвища цінність у житті – все-таки людина. Він готовий продати найкращих своїх биків, не боїться втратити набутків, тільки б урятувати з війська сина Михайла.

На слова Докії Чоп’як: “Того вже не робіть, шкода велика!” Івоніка відповідає: “Чому?.. Я би се радо зробив, коли лиш знав, що Михайло лишиться мені дома. Як будемо жити й будемо здорові, постараємося собі другі. Коби я їх лиш при собі мав, ті молоді руки, а решта – то все байка. Але руки, Докійко, руки – то все наше багатство, то наше добро, то наша скорбота!” Ці слова варті того, щоб їх залишити в своєму серці. Ось які орієнтири дає нам письменниця.

Сьогодні в Україні – нелегка пора суспільних перетворень. Свідомість людей знову звикає до слів “власник”, “моє”. Земля, колись відібрана в людей, нічия, колгоспна, потроху повертається до селянина. Вона жадає працьовитих рук, чесних, мудрих і дбайливих господарів.

Земля прагне людської доброти, бо тільки з неї проростає зерно, зацвітає сад, знаходить щастя стомлена душа. Власність – річ зваблива, але найбільше багатство не варте нічого, якщо воно замішане на чиємусь горі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Образ землі в однойменній повісті Кобилянської