Образ Заробітчанина Петра у творі “Земля” (О. Кобилянська)


Серед персонажів, що в силу різних причин (а деякі з власного бажання) відірвалися від землі і стали сільськими напівпролетарями, бачимо Петра, Анну, Домніку (коли служила в місті), Онуфрія Лопату, Григорія Чункача та інших. Заробітчанина Петра письменниця наділяє позитивними рисами: він розумний, кмітливий, розважний, інтелігентний, у нього добре і ніжне серце. Замолоду Петро не спромігся звити своє сімейне гніздо, згодом уже про нього не дуже думав, бо “своєї хати не мав, а в винаймле-ній не хотів сидіти. Гонор не позволяв” (ІІ, 10). Тому він відступив свій клаптик поля сестрі Докії з умовою, що проживе біля неї. У “роботі був мов вогонь, коли хотів”, та все те, що заробляв, легко пускав на горілку, жив безжурно. Хоч довге наймитування не спотворило благородної душі Петра, однак наклало свій відбиток на його вчинки. Людина чуйного серця, він не один раз захищає Анну від знущань матері. А коли після трагічної загибелі Михайла Петро одружився з Анною, він немов відродився, помолодів.

Вище стоїть він і своїми культурними запитами від тих хліборобів, що мали грунти і яких полонила “влада землі”. Це відповідало правді життя, бо в капіталістичному світі “дрібні селяни надриваються над роботою більше, ніж наймані робітники, і знижують рівень своїх потреб нижче від рівня потреб і життя цих останніх”. Образ заробітчанина Петра авторка змалювала


правдиво, але звужено, переважно в соціально-побутовому аспекті. А тим часом соціальне становище й особисті якості, якими наділено цей образ, давали можливість письменниці відтворити й узагальнити в ньому нові явища, що народжувалися в буковинській дійсності початку XX століття,- такі, як протести, проти-поміщицькі страйки селян тощо,- створити образ шукача правди. Життєвого матеріалу було достатньо ‘. Тим більше, якщо взяти до уваги, що О. Кобилянська неодноразово наголошує в повісті на тому, що селяни повинні шукати щастя на своїй землі. Та в творах письменниці про селянство активного шукача правди – селянина-протестанта, якого оспівали її попередники й сучасники (Т. Шевченко, Ю. Федькович, Панас Мирний, Нечуй-Левицький, М. Коцюбинський та багато інших),- ми не знайдемо.

Зумовлювалося це світоглядом письменниці. Вважаючи найпро-гресивнішою верствою суспільства демократичну інтелігенцію, що “вироблялася сама з себе”, тобто досягала знань, самовдосконалювалась, О. Кобилянська й показує її як носія протесту проти буржуазних порядків. В селянському ж середовищі авторка “Землі” не помічає нових паростків соціальної, класової свідомості. Селянство не озброєне освітою, знаннями і тому, на її думку, ще не становить самостійної сили в суспільній боротьбі за нові ідеали. В освіті вбачаючи панацею від того лиха, що приносить приватна власність на землю, письменниця показує, як Петро з Ан-ною, яким колишнє горе “відтворило очі”, збираються посилати свого сина до школи, щоб він ішов у люди “іншою дорогою”. “Нема йому що до землі прив’язуватися,- урадили,- вона іноді лише самого горя наносить!” (ІІ, 255). Від Івоніки, Докії, що міцно приросли до землі, дещо відрізняється й Онуфрій Лопата. Його образ, що не займає значного місця в творі, письменниця змальовує з добродушним гумором. Колись він довго служившу цісарському війську, зазнав лиха, але й побачив світу. Дивак за своєю вдачею, Онуфрій любить перед кожним похизуватися своїми заслугами, своєю військовою вправністю, тим, що багато знає, не помічаючи того, що в очах односельчан стає смішним. Особливо тоді, коли він, худий і тонкий, з лопатою, граблями або мітлою підскакував, мов горобець, і показував військові вправи. Та, попри своє дивацтво, Онуфрій є людиною доброю, порядною і гуманною. Він уміє швидко схоплювати суть речей, критично мислити, ширші у нього погляди на життя, ніж в Івоніки, Василя та Докії. Онуфрій помічає лицемірство і словоблудність попа та погані вчинки учителя і в’їдливо висміює їх: “Раз приповідав, що світ закінчиться!.. Як закінчиться, то нащо гроші збивати? На тамтім світі бог святий самий уже нас прогодує!” (И, 49).

Онуфрій так само, як і інші селяни, хотів би мати землю, якщо не для себе, то для дочки, щоб вона не лишилася одинокою в житті. Кожному хлопцеві свою Івону він радить брати за жінку, бо над неї в селі немає чемнішої дівчини і не буде кращої господині. Але землі нема, доньки ніхто не сватає, тоді як багата, але пуста Маріцена не засиджується в дівках, а піп за “щедрі дари” навіть покриває її гріхи і благословляє шлюб. ї від цього Онуфрієві стає сумно на душі.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ Заробітчанина Петра у творі “Земля” (О. Кобилянська)

Categories: Шкільні твори

Links