Образ Христа й загадка фіналу поеми Блоку “Дванадцять”

Складно знайти більше загадкову кінцівку й без того непростої поеми, чим фінальна сцена “Дванадцяти”. Якщо сам цей добуток тлумачили, як хотіли, у зависимости від ідеології, – хто як гімн революції, хто як її критикові – то фінал поеми став загадкою: як для прокоммунистических літературних критиків, так і для супротивників революції – і навіть для сучасного читача. Удалину йдуть державним кроком… – Хто ще там? Виходи!

Це – вітер із червоним прапором Розігрався спереду… Такими словами починається фінальна частина

поеми. Революціонери йдуть уперед, до своєї мрячної мети, і всюди їм увижається той загадковий недремний ворог, на який кипить “чорна злість, свята злість”.

Тільки чому він не показується? “Тільки злиденний пес голодний//Шкутильгає за…”. Де ж ворог? У кого стреляют більшовики? Чому єдина куля, що потрапила в мету, убила не підступного ворога, а просту дівку Катьку?

А може, вона й такі, як вона, прості люди, у передчувствии лиха спрятавшиеся по будинках, залишивши пустинними вулиці, – може, це і є той ворог?! Революционери створили для себе образ мети – “невгамовного ворога”, і готові

без коливань стріляти в нього, а те, що кулі летять у звичайних, таких же, як вони, людей, співвітчизників, – цього вони не розуміють. …Так ідуть державним кроком – За – голодний пес, Спереду – із кривавим прапором, И за хуртовиною не бачимо, И від кулі непошкоджений, Ніжною ходою надхуртовинним, Сніжним розсипом перлової, У білому віночку із троянд – Спереду – Ісус Христос. “Червоні”, упевнені, що “Дванадцять” оспівує революцию, натикалися на несподіване “спереду – Ісус Христос”, дивуючись, до чого тут цей буржуазний забобон.

Супротивники революції, читаючи цю фразу, швидше за все, обурювалися, обвинувачуючи автора в богохульстві. Адже як може Христос іти спереду із кривавим флагом, передуючи кровопролитної, безбожническои різанині? Що ще більше ускладнює загадку, так це неоднократное згадування автором у поемі зречення від Бога “алевими апостолами”: “Воля, воля,//ех, ех, без креста!

” або ж в іншому місці: …І йдуть без ім’я святого Всі дванадцять – удалину. До всього готові, Нічого не жаль… А так само – Ох, пурга яка, спасі!

– Петька! Агов, не забріхуйся! – Від чого тебе упас – Золотий іконостас?

І раптом – Той, Чиє ім’я насильно стирається з мовлення людський, Той, про Кого соромно навіть думати материалис ту-більшовикові, раптово з’являється поперед идущих до своєї нової мети патрульних-апостолів. Що це за авторская примха? Символіст Блок залишив право кожному читачеві сделать свій висновок. І на мій погляд, образ Христа у фіналі поеми означає прийдешні борошна й випробування країни, але й неминуче рятування, просвітління, відродження.

Блок учить нас сприймати вірша не тільки й не стільки розумом, скільки серцем, і моє серце підкаже, що саме такий зміст вклав автор в образ Христа.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Образ Христа й загадка фіналу поеми Блоку “Дванадцять”