Образ України в творчості сучасних поетів

Тема твору: Образ України в творчості сучасних поетів Д. Павличко, І. Драч, Б. Олійник, Л. Костенко. Україна… І перед нами постають, відновлені в пам’яті, численні образи. “Україна, ти для мене диво”, – писав В. Симоненко у вірші “Україна”. Окреслюючи провідну тему української поезії, І. Калинець в задушливі роки застою писав: “Слова вітчизна і матіртакх близькі, що між ними хіба може вміститися сльоза”. Синівським почуттям вдячності рідній матері й матері-Україні просякнута поезія Дмитра Павличка. Власне, любов до рідного народу, його історії, його мови поет виніс з батьківської хати:

У дитячому серці жила Україна – Материні веселі і журні пісні…

Україна для Дмитра Павличка – це та земля, де змужніла його душа, де він себе відчуває людиною і творцем, де мріє закінчити своє життя (“Десь там, далеко, на Вкраїні”). У віршах “Ти зрікся мови рідної”, “Якби я втратив очі, Україно” окремі деталі, що творять образ України, свідчать про те, що рідна земля живе у серці поета: і зелена гілка в лузі на вербі, шум Черемоша, співи солов’я, Дніпро, що стелить хвилі, наче сіно, подільські ясени, поліські плеса, і мова солов’їна. Саме материнська мова нерозривно пов’язує Д. Павличка з рідною землею, і якщо ти зрікся мови рідної, тобі твоя земля родити перестане. Для самого поета – не чути материнської мови означає

загибель-смерть, і, узагальнюючи, Д. Павличко проголошує знамениті слова:

Ти зрікся мови рідної. Нема Тепер у тебе роду, ні народу.

Ставлення до рідної мови для Павличка – то найвищий критерій вартості людини. Чого людина варта, яка зреклася рідного слова? Поет дає розгорнуту відповідь на це питання у поезії “О рідне слово, хто без тебе я? : це вже не людина, а кретин-стиляга, жебручий бродяга, що сам забув давно своє ім’я. Не уявляє себе поза духовною Україною й іншій сучасний поет – Іван Драч. Він виробив свій неповторний метафоричний спосіб мислення і стиль. Магія його слова будить громадянську совість, змушує вдивлятися і вслухатися в себе. Поет Драч один із найпомітніших політиків, що стали творцями української державності. Уся його діяльність породжена великою любов’ю до України, про що він сам говорить у вірші “Заповіт Сосюри”:

Поете мій! Клятвою гордо клянусь Слова ці знаменом нести до загину, Слова ці вишневі з запечених вуст “Любіть Україну! Любіть Україну!..”

Україна в поезіях Драча – кароока така в мільярдному морі пшениці, де сонце лежить, мов дитя в сповитку, де вічні ширяють зигзиці – починається з рідних Теліжинець /’ се щастя, що вони є, що є до кого в світі притулитись і молитись, впавши небом в суть… (“Теліжинці ). Символом України для поета є калина, залишена на рідному лузі в Теліжинцях, якій він пише листи, бо вона корінь його дитинний:

Пиши мені, калино, будь здорова, Ніколи не продам тебе на дрова, За цілий світ, за всесвіт не продам…

Окремими деталями до загального образу України є соняшник, ступа, пахучий хліб на столі, цибулинка з маминого городу, лелека на хаті, глибокі криниці тощо. Для поета Україна – це її звичайні люди – Горпини і Теклі, Тетяни і Ганни. Це її історія та видатні особистості. А ще – це її вічна й така вразлива нині природа. Тема рідної природи – магістральна у творчості Драча. У “Грибній фантазії” читаємо, що сталося з українським лісом. Замість грибів назбираємо вдосталь консервних бляшанок, потрощену тару – замість суниць. Найбільше любов до рідної землі, невіддільність людини від природи втілено в поемі “Чорнобильська мадонна. Дослідники зауважують, що своєрідність “Чорнобильської мадонни” передусім у тому, що Іван Драч поставив перед собою завдання не так відобразити подієвий бік трагедії, як дати концентроване вираження свого суб’єктивного переживання її, того потрясіння свідомості, яке вона викликала. Рідна земля наснажує поетичну творчість і Ліни Костенко:

О друзі мої! Із рідних домівок вітрила ввижаються дальніх мандрівок… а в дальніх мандрівках ввижається в млі коріння дерев у рідній землі! У кожної людини є свій берег батьківщина, є він, звичайно, і в поетеси, і вона його тримається завжди: Просто людина, хоч має крила, а тужить за рідним шматком землі.

Ряд епітетів, що поетеса вибирає для означення рідного краю, красномовніші за всі клятви: мій передковічний, мій умитий росами, космічний, вічний, зоряний, барвінковий… По-своєму малює образ України і Борис Олійник. З темою Вітчизни в його поезії тісно переплітається тема жінки-матері. Такими є вірші Мати сіяла сон, “Мати”, “Пісня про матір тощо. Поезії про матір склали окрему книгу Сива ластівка” (1979 р.). У вірші “Мати наша – сивая горлиця” автор творить узагальнений образ матері, жінки-трудівниці, до серця якої горнеться весь світ – рідна поетові земля. Через окремі деталі автор створює неповторний образ: це і небо – празникова хустина, і місяць – непоколоте золото, і земля з ярою пшеницею; криниці з чистою сльозою-водицею і рідна хата, крашанки і пісня. Невичерпний образ рідної землі, створений українськими поетами. Кожен митець силою свого таланту возвеличує образ України, оспівує його й передає у спадок прийдешнім поколінням.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Образ України в творчості сучасних поетів

Categories: Шкільні твори

Links