Образ України у творчості Тараса Шевченка


Тарас Шевченко – натхненник національних ідей, проповідник добра, волі, щастя і правди. Саме завдяки його слову, що лунало сильно і впевнено, наш народ усвідомив себе нацією. Де б не був, чим би не займався поет, але завжди перед його внутрішнім зором поставав і дорогий його серцю Дніпро, що “горами хвилю підійма”, і затишний “садок вишневий коло хати”, і зелені верби “над ярами, над ставами”. До болю милий Шевченкові тихий український вечір, співи соловейка в темнім гаї, гнучка тополя й золоте пшеничне поле, яке розкинулось, наче море широке.
Великий Кобзар з дитинства закоханий у природу рідної України. Саме тому прекрасні пейзажні мініатюри ми знаходимо в багатьох поезіях Кобзаря. Там і байрак шумить, і величні гори-хвилі стогнуть, і стародавні могили в степу височіють – усе зриме, одухотворене. Згадаймо, наприклад, вірші Шевченка: “Тече вода з-під явора”, “За сонцем хмаронька пливе”, “Вітер з гаєм розмовляє” тощо. В дитинстві Тарас не раз їздив з батьком чумакувати українськими степами і, мабуть, саме тоді полюбив їх на все життя. Степ захоплював поета своєю безмежністю:
Кругом його – степ, як море
Широке, синіє
За могилою могила,
А там – тільки мріє.
Читаючи поезії Кобзаря, ми не тільки милуємося досконалими краєвидами, а й спостерігаємо, як природа співпереживає, співчуває героям, постає


основою для змалювання трагічних сторінок народного життя:
Неначе писанка село,
Зеленим гаєм поросло.
Цвітуть сади; біліють хати,
А на горі стоять палати.
“Княжна”
Але поряд із квітучою природою поет бачить людей, які стали “чорніше чорної землі”; садочки, які повсихали; біленькі хати, які повалялись, погнили. Все це викликає обурення за Україну, якій судилося терпіти наругу і страждати:
…скрізь на славній Україні
Людей у ярма запрягли
Пани лукаві.
Голос потоптаної людської гідності, сила непокори – все втілилось у полум’яну поетичну сповідь, пройняту вогнем найсильніших почуттів:
Я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!
Поет вірив, що народ прокинеться від летаргічного сну, що “розкуються незабаром заковані люди” і примусять себе поважати як націю, а Україна не буде “безталанницею”.
У своїй знаменитій поезії “І мертвим, і живим…” поет звертається до земляків – українського панства, інтелігенції – і дорікає за зраду своєї Батьківщини. Не треба шукати добра на чужині, а треба знати свою мову, свою культуру, своє коріння. Шевченко не закликає обмежуватися вивченням національних досягнень, ні, він закликає опановувати краще із світової скарбниці науки і культури:
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь…
Доля неласкава була до Тараса Шевченка, своєю трагічністю вона була дуже схожа на долю України. Але, незважаючи на муки й переслідування, з його серця виринали вистраждані й виболені слова: “Караюсь, мучуся, але не каюсь”.
Здалеку, з лівого берега Дніпра, видно вкриту деревами чудового парку гору-могилу українського Кобзаря. Здалеку бачать її всі ті, хто пливе повз Канів Дніпром. Понад століття дивиться він звідти на Україну, якій віддав усі свої думки й почуття.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ України у творчості Тараса Шевченка

Categories: Твори з літератури

Links