Образ України у творчості Шевченка


Тарас Шевченко – натхненник національних ідей, проповідник добра, волі, щастя і правди. Саме завдяки його слову, що лунало сильно і впевнено, наш народ усвідомив себе нацією.

Де б не був, чим би не займався поет, але завжди перед його внутрішнім зором поставав і дорогий його серцю Дніпро, що “горами хвилю підійма”, і затишний “садок вишневий коло хати”, і зелені верби “над ярами, над ставами”. До болю милий Шевченкові тихий український вечір, співи соловейка в темнім гаї, гнучка тополя й золоте пшеничне поле, яке розкинулось, наче море широке.

Великий Кобзар з дитинства закоханий у природу рідної України. Саме тому прекрасні пейзажні мініатюри ми знаходимо в багатьох поезіях Кобзаря. Там і байрак шумить, і величні гори-хвилі стогнуть, і стародавні могили в степу височіють – усе зриме, одухотворене.

Згадаймо, наприклад, вірші Шевченка: “Тече вода з-під явора”, “За сонцем хмаронька пливе”, “Вітер з гаєм розмовляє” тощо. В дитинстві Тарас не раз їздив з батьком чумакувати українськими степами і. мабуть, саме тоді полюбив їх на все життя. Степ захоплював поета своєю безмежністю:

Кругом його – степ, як море

Широке, синіє.

За могилою могила,

А там – тільки мріє.

Читаючи поезії Кобзаря, ми не тільки милуємося досконалими краєвидами, а й спостерігаємо, як природа співпереживає, співчуває героям,


постає основою для змалювання трагічних сторінок народного життя:

Неначе писанка село.

Зеленим гаєм поросло.

Цвітуть сади; біліють хати,

А на горі стоять палат

(“Княжна”)

Але поряд із квітучою природою поет бачить людей, які стали “чорніше чорної землі”; садочки, які повсихали; біленькі хати, які повалялись, погнили. Все це викликає обурення за Україну, якій судилося терпіти наругу і страждати:

…скрізь на славній Україні

Людей у ярма запрягли

Пани лукаві.

Голос потоптаної людської гідності, сила непокори – все втілилось у полум’яну поетичну сповідь, пройняту вогнем найсильніших почуттів:

Я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену святого Бога.

За неї душу погублю!

Поет вірив, що народ прокинеться від летаргічного сну, що “розкуються незабаром заковані люди” і примусять себе поважати як націю, а Україна не буде “безталанницею”.

У своїй знаменитій поемі “І мертвим, і живим…” поет звертається до земляків – українського панства, інтелігенції – і дорікає за зраду своєї Батьківщини. Не треба шукати добра на чужині, а треба знати свою мову, свою культуру, своє коріння. Шевченко не закликає обмежуватися вивченням національних досягнень, ні, він закликає опановувати краще із світової

Скарбниці науки і культури:

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь…

Доля неласкава була до Тараса Шевченка, своєю трагічністю вона була дуже схожа на долю України. Але, незважаючи на муки й переслідування, з його серця виринали вистраждані і виболені слова: “Караюсь, мучуся, але не каюсь”.

Здалеку, з лівого берега Дніпра, видно вкриту деревами чудового парку гору-могилу українського Кобзаря. Здалеку бачать її всі ті, хто пливе повз Канів Дніпром. Понад століття дивиться він звідси на Україну, якій віддав усі свої думки й почуття.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ України у творчості Шевченка

Categories: Твори з української літератури

Links