Образ України у творчості А. Малишка


Коли читаєш поезії Андрія Малишка, відразу постає перед тобою образ України – тієї найріднішої в усьому світі землі, яка була і колискою, і ненькою, і помічницею, і розрадницею. 1 тоді ти розумієш, що поет належить саме до таких людей – люблячих і безмежно відданих своїй Батьківщині. Тому не дивно, що уся творчість Андрія Малишка – гімн вдячного сина рідній Україні, а її образ посідає в його віршах одне з найпочесніших, найвизначніших місць.

Батьківщина…Промовляєш це слово і бачиш безкрайні лани, щедрі врожаї, синьооку височінь і лагідну посмішку матері. Це все образ рідної України, Андрій Малишко бачив ні з чим незрівнянну красу нашої Батьківщини, і з-під його пера виходили вірші-перлини, лилося “пісенне злото”, яке прославляло, возвеличувало Вітчизну. У кожному рядку вчувається глибока синівська вдячність:

Ти мене з дитинства підіймала,

Хліб дала з піснями солов’я,

Відвела доріг мені немало,

Земле, зореносице моя

Ми бачимо ліричний образ дорогої Вітчизни, яка зростила, як мати, нове покоління молодих людей і відкрила простори для розвитку освіти, культури, техніки. Це вірш “Батьківщині”. Разом з тим у ньому, як пересторога, звучить мотив захисту рідної землі, заклик до пильності, до борні “за ці врожаї й тихі трави, за людей гартованої слави, за Вітчизну…” Малишко виражає тверду віру в незламність,


непоборність українських людей і від імені народу заявляє:

Рідну, добру, у крові умиту

Я тебе нікому не віддам!

Якими близькими для нас усіх стають ці слова, бо нас єднає саме вона – рідна земля, яка для людини-патріота є найголовнішим у світі. І тому поет продовжує думку про велике значення Батьківщини для людей, говорячи, що це “наша правда і любов”.

Мотив оборони Вітчизни звучить і з уст колгоспного бригадира Хоми Метелика, колишнього наймита, який серцем відчуває силу врожаю, що зростає:

За налив зернини,

За пшениці дорідної краси –

Ти кров свою загубиш до краплини,

Але землі ції не віддаси..,

Ця ж тема продовжується й у циклі “Україно моя”. У центрі – дорога і рідна Україна, окупована ворогом, сплюндрована війною. її образ викликає священний гнів і обурення, кличе до помсти. Спогади про рідну хату, про матір, про мирне довоєнне життя в рідному краї, розмови з Дніпром і Києвом, згадки про Шевченкову гору, героїчну історію, про Батия, Наливайка, Залізняка породжують глибокі почуття вірності і патріотизму. Поет проникливими, щирими словами звертається до України:

Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,

Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла.

Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,

Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.

Гортаючи сторінки поетичних збірок Андрія Малишка, я бачу, що через усю його творчість проходить найдорожчий для поета образ України. Після війни для нього це квітучий, рідний край, що піднявся з попелу та руїн; його неможливо не любити. І повертається поет думкою знову й знову до дідівської хата, до матінки-землі:

Чому, сказати й сам не знаю,

Живе у серці стільки літ

Ота стежина в нашім краю

Одним одна біля воріт.

Андрій Малишко був і залишився вірним сином України, вдячним сином. У хвилини радощів та горя він не забував про рідну землю, завжди хотів бачити її щасливою, вільною. Заради цього поетові не. шкода було ані сил, ані навіть життя. У години розлуки з Україною Малишко безмірно страждав, тужив, тому й порівнював себе з буселом:

Не смійтеся, я теж на бусела схожий

Такою ж любов’ю до отчого дому



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ України у творчості А. Малишка

Categories: Шкільні твори

Links